10

На годиннику була четверта година дня. Аліса все ще відходила від вчорашнього застілля. Кілька чарок доброго вина добряче вдарили їй у голову. Провалявшись у ліжку ще кілька годин, дівчина нарешті підвелася. Грегор так і не відповів на її дзвінки, а мама допитувалася про батька та чи добре Алісу годують. Добряче попліткувавши з нею, дівчина заходилася варити гарячий шоколад, але відволіклася і той витік просто на плитку.

— Що за чортівня сьогодні твориться? — вибухнула вона, більш розлючена тим, що Грегор уже два дні не розмовляв із нею. — Що не так із цим Львовом?

У двері подзвонили.

На порозі стояв її батько з охайно упакованим тортом. Алісу це збентежило. Вона вже уявила, як він почне читати лекцію про те, що юним дівчатам не личить пити в хороших закладах, чи про те, що вона зганьбила його перед Дариною. Проте батько, на диво, був у чудовому настрої.

— Привіт, — сказав Ласунков, заходячи до номеру. — Нам треба поговорити.

Аліса пропустила його всередину. На кухні все ще пахло підгорілим шоколадом.

Василь зручно вмостився на шкіряному дивані. Його увагу привернув маленький слоник у навушниках, що стояв на столі.

— Ти ні на краплю не подорослішала, — він покрутив статуетку в руках. — Далі збираєш дитячі цяцьки.

— Що? — Аліса повернула голову в нерозумінні. — Це ж… хіба не твій подарунок?

— Звісно, ні, — він поставив фігурку назад. — З чого ти взяла?

— Може, минулі гості забули… — пробурмотіла дівчина.

Вона принесла два горнятка чаю і шматки торта. Ласунков був одягнений так само строго, як і в офісі, а його годинник виблискував, мов на першій зустрічі після довгої розлуки.

— То навіщо ти прийшов?

— Бачиш, Алісо… мені потрібно відлучитися на кілька тижнів, — він закинув ногу на ногу, випив ковток чаю і продовжив: — Я маю підписати угоду про співпрацю з іноземними партнерами.

— І ти приїхав сказати мені тільки це? — вона скептично підняла брову. — Не міг зателефонувати?

— Ні, не тільки тому. — Він відклав чашку, дістав з сумки кілька документів і поклав на стіл. — Це папери на твою власність та моя контактна інформація. Якщо щось трапиться — у моєму домі тобі завжди допоможуть.

— І що мені з цим робити? Керувати бізнесом, поки тебе нема?

— Ні, мій помічник із цим упорається, — він майже доїв торт. — Погодься, він у бізнесі розбирається краще.

— Авжеж… — процідила Аліса крізь зуби.

Настала ніякова тиша.

— Звідки в тебе цей годинник? — нарешті заговорила дівчина.

— Цей? Подарували. І я навіть не знаю хто.

— Не знаєш?

— Якось повернувся в кабінет після зустрічі, а на столі стояла коробочка. У ній — він. — Ласунков зняв годинника й подав їй.

Аліса обережно взяла його. Від прикраси йшло легке тепло, камінці на корпусі переливалися, стрілки рухалися плавно й тихо. Вона повернула годинник батькові.

На кухні раптом скрипнуло вікно.

— Напевно, протяг. Зачиню, — сказала вона й підвелася.

На кухні дівчина побачила Кирила. Він сидів, склавши руки за барною стійкою, й дивився на неї з піднятими бровами. На ньому були ті самі чорні джинси та білий светр.

«Привіт, красуне. Нам треба поговорити», — пролунав у її голові його голос.

Аліса ледь не скрикнула. Він з’явився ніби з повітря, а слова звучали прямо у свідомості, хоча хлопець сидів нерухомо, навіть не відкривши рота. Вона квапливо зачинила вікно й зрозуміла: він чекає, поки вона позбудеться «зайвих вух».

Коли Василь Ласунков пішов і двері нарешті зачинилися, дівчина видихнула.

— Ти з глузду з’їхав?! — прошепотіла вона. — Що ти твориш? Якби він тебе побачив?

— Ти не рада мене бачити? — розкинув руки Кирило.

— Не в цей час! Ти не можеш з’являтися тут, коли тобі заманеться! — Аліса люто схрестила руки на грудях. 

— Добре, красуне. З цієї секунди — тільки після попередження, — Кирик простягнув їй руку, але вона проігнорувала жест і пройшла у вітальню, вдаючи, що дивиться у вікно.

— Я б не прийшов просто так, — він підійшов слідом і плюхнувся в крісло. — Ти повинна вирушити зі мною в одне місце.

Він узяв у руки того самого слоника.

— Кудись з тобою? Нізащо! — вона скривилася, хоча стежила більше не за його словами, а за пальцями, що обертали статуетку. — І взагалі, чому ти вирішив, що я…

— Сподобався подарунок? — перебив він.

— Який подар… — її очі звузились. — Це ти його приніс?

— Ну а хто ж? Не подумала, бува, що це тут забули? — він засміявся. У ту ж мить у нього полетіла подушка, але він ухилився. — Розслабся. Маленький презент перед знайомством.

— Ти… ти знав, що я житиму саме тут? — Аліса була вражена. — Хто ти такий?

— Я маг, — спокійно відповів Кирило.

Декілька секунд вона просто дивилася на нього, закам’янівши. У кімнаті стало так тихо, що, здавалося, чути було її власне серцебиття.

— Ні… забирайся. Ти не маєш бути тут. Це жарт. Якийсь жарт, так? — дівчину пробив нервовий сміх.

Вона метнулася до своєї кімнати, зачинила всі замки й сіла на підлогу. Прислухалася до кожного шороху. Проте за хвилину на її плечі лягла легка тепла рука.

— Чому ти так злякалася? Якби хотів зла — зробив би його давно, — тихо промовив Кирило.

Аліса ще дужче притислася до дверей, не озираючись. 

— Ти… поясниш мені все? Що відбувається? — прошепотіла вона.

— Звісно. Для того я й тут, щоб пояснити тобі.

Він підвівся.

— Виходь на кухню. Зварю тобі шоколаду.

І просто зник.

Через п’ять хвилин Аліса нерішуче зайшла на кухню. Хлопець виглядав винним — він щиро не очікував, що так налякає її. Повітря було просякнуте запахом пряного гарячого шоколаду.

— Вибач… не думав, що ти так відреагуєш, — тихо сказав Кирик.

— Ні, це ти вибач. Я… просто… — вона сіла на барний стільчик. — Я досі не вірю, що ти реальний. Я вже ледь не записалась до психіатра — думала, що це галюцинації. Магія ж тільки в казках.