7

Дівчина розплющила очі. В голові кружляв вихор. Аліса перевернулася на інший бік і спробувала згадати, що було після вчорашнього застілля. Вона все ще була в нарядному платті і лежала поперек ліжка. Її туфлі вже давно лежали десь у кутку кімнати, а обличчя мало жахливий вигляд. Темні кола під очима та величезні щоки нагадували про сімейну вечерю, де вона так напилася, що кілька разів ледь не впала по дорозі до таксі.

З важкістю пригадавши вчорашню хронологію подій, Аліса взялася приводити себе до ладу у ванній. Голова все ще боліла. Закінчивши, дівчина плюхнулася на ліжко й сама не помітила, як заснула.

Розбудив її чийсь голос.
— Мадмуазель, ваш сніданок. — Пролунав звук у кімнаті.

Аліса була так втомлена, що не могла відкрити очі. Вона вирішила, що говорить із працівником готелю, і навіть не думала йому відповідати, вважаючи, що сон важливіший за їжу. Двері кімнати скрипнули.

— Мені здається, спати треба було вночі, а не вдень. — Голос був лагідним і спокійним. Хтось пустив промінчик сонця в кімнату і присів на підвіконня, попиваючи каву.

Ласункова стрепенулася: «Стоп! Працівники готелю не мають ключів до мого номеру. Хто це?» Вона одразу розплющила очі. На вікні сидів її невідомий вчорашній гість, спокійно розпиваючи гарячий напій.

Аліса заверещала і кинулася до дверей.
— Якщо ви, — відповів спокійним голосом незнайомець, — зараз покличете на допомогу, то вас визнають психічно неврівноваженою. Я в той же момент зникну. Хіба вам не цікаво дізнатися, хто я такий?

Аліса зупинилася й замовкла, серце панічно билося. Вона була готова втекти, щоб не бачити цього чоловіка, та цікавість перемогла.
— Хто ти?
— Це вже інша справа, — він зробив ковток кави, — я тут приготував тобі сніданок. Твої улюблені тушені овочі, якщо нічого не плутаю.
— Хто ти такий? — повторила дівчина й не зрушила з місця.
— Вибач, броколі трохи розварилися, — хлопець почухав потилицю.
— Відповідай! — крикнула Аліса.
— Мене звати Кирило, — він зістрибнув з підвіконня й демонстративно вклонився, — але прошу називати мене Кирик.
— Звідки ти знаєш, що я це люблю? І взагалі, звідки ти тут узявся? Чому приходиш сюди, коли заманеться? — не переставала засипати запитаннями дівчина, її здивовані круглі очі виглядали дуже мило.
— Спочатку почни їсти! — Кирик лагідно посміхнувся.
— Я не голодна, — відповіла Аліса, хоча шлунок твердів інше, — будь ласка, дай відповідь на мої запитання.

Вона підігнула одну ногу під себе і сіла на краєчок ліжка. Кирик відчув тінь неправди в її словах, але нічого не сказав. Він вдарив палець об палець — і перед нею в повітрі застигло біле горнятко запашної кави. Від цієї магії дівчина ще більше перелякалась. Її очі тривожно звузилися.

— Як ти…
— Скоро дізнаєшся.

— Не задурюй мене! Хто ти такий і що ти шукав у кухонній шухлядці?
— Можете називати мене просто хлопчиком з магічними властивостями. І нічого не шукав, заглянув просто з цікавості. — Він смішно закліпав очима. — Візьміть каву, мадмуазелька, просніться!

— Що? Що це за маячня? Я схожа на дурне дівчисько? — Аліса все ж таки взяла чашку з повітря до рук.

— Ну, трохи схожа… коли спиш. — Кирило усміхнувся.

Дівчина перекривила його і зробила ковток кави. «Кава справді смачна, — подумала вона. — Цікаво, звідки він її приніс».

— Сам приготував. — Ніби почувши її думки, відповів юний маг.

— Що? — виходячи з роздумів, перепитала Аліса. — Як ти…
— Прочитав думки? — перебив хлопець. — Це для мене, як насіння лузати. Пізніше й тебе навчу, але зараз мені потрібно йти. У мене невідкладні справи, які не можуть чекати. Був радий знайомству. Вважайте, мадмуазель, що я завітав вибачитися перед вами за вчорашній інцидент.

Кирило відчинив вікно і приготувався до стрибка.

— Стій! — скрикнула дівчина. — Що ти робиш?

Той усміхнувся.

— Я ж сказав, що навчу тебе пізніше, якщо ти не проти, щоб я приходив.

Маг зробив крок і зник у мареві вулиць шумного Львова, так само, як і вчора.

— Проти! — скорчила рожу на прощання Аліса. — Напевно.

Ці слова вже ніхто не почув, і, здається, вона навіть не хотіла, щоб їх хтось почув. В двері постукали — персонал приніс у номер сніданок.