Розділ 5. Наступний Рік і Непотрібний Ключ

Ельза прокинулася від яскравого січневого сонця, яке заливало її кімнату. Сьогодні не було того дивного, густого повітря, яке вона відчувала у Надлишкових Годинах. Було легко, свіжо і... трохи сумно.

​Вона швидко спустилася вниз. Тато сидів на кухні, попиваючи каву. Він виглядав, як завжди: втомлений, але усміхнений, і, головне, реальний, а не застиглий у льоду.

​"З Новим роком, моя Годинникарю," — сказав він, помітивши її.

​Ельза засміялася. "Годинникарю? Це щось новеньке."

​"Авжеж. Учора, коли ми заходили, я знайшов ось це на килимку," — він простягнув їй щось.

​Це був невеликий, ідеально відшліфований шматочок льоду, який виблискував, як срібло, з легким синім відливом. У його центрі був замерзлий, крихітний зубчик шестерні.

​"Напевно, випав із моєї старої валізи," — неуважно прокоментував тато.

​Ельза міцно стиснула знахідку. Вона зрозуміла: це прощання від Тіка.

​Два тижні потому Ельза знову піднялася на горище. Коробка "Мотлох & Спогади" стояла на тому ж місці. Вона дістала старий кишеньковий годинник. Він тихо тік-такав, його латунний корпус був теплим і знову запорошеним. Здавалося, нічого не відбувалося.

​Але коли вона відкрила його, помітила дещо інше. На зворотному боці кришки, там, де раніше були лише візерунки, тепер тонкою, ледь помітною лінією був вигравіруваний напис. Не рукою, а ніби морозом.

​11:11 — Це час, коли світ чекає, поки ти вирішиш.

​Ельза сіла на підлогу, відчуваючи, як її охоплює дивне, холодне усвідомлення. Надлишкові Години — це не просто помилка в механізмі. Це запобіжник.

​Вона зрозуміла, що ці три години не зникли. Вони просто повернулися до Всесвіту, готові стати чиїмось новим, невитраченим часом.

​І сам Тік...

​Вона вирішила знайти його. Якби вона могла зламати час, то, напевно, могла б його і знайти.

​Ельза вийшла на вулицю. Вона шукала його біля того ж старого ліхтаря, де він з'явився. Вона шукала його у дворику, де стояли застиглі закохані. Марно.

​Світ був знову гучним і метушливим.

​"Наївна," — пролунав раптом поруч із нею тихий, сухий голос.

​Біля лавки сиділа стара жінка в товстому, зв'язаному гачком шарфі. Вона подивилася на Ельзу холодними, пронизливими очима.

​"Ти шукаєш Хранителя Недоспаного Часу? Його не можна знайти в звичайній годині."

​"Ви... Ви знаєте Тіка?" — запитала Ельза.

​Стара посміхнулася, і її обличчя вкрилося зморшками, наче сухою річковою картою.

​"Тік? Ні. Я знаю лише, що Час завжди має двійника. Якщо є той, хто лагодить, має бути той, хто контролює. Його називають Контролер Зима."

​"Хто це?"

​"Це ти, Ельзо," — очі старої жінки спалахнули, як іній. — "Ти була ключем, який зламав старий механізм. І тепер ти знаєш, як він працює. Ти знаєш, що коли хтось залишає невисловлене слово, де цей час насправді затримується."

​"Але я не хочу бути Контролером Зима! Я хочу, щоб час просто тік!"

​"Час ніколи просто не тікає. Люди наповнюють його," — стара жінка нахилилася ближче. — "Тік забрав три години, які не були прожиті. Ти змусила їх прозвучати. І тепер ти — Майстер Дзвінка. Ти можеш відчувати, коли моменти зависають."

​Вона піднялася, і Ельзі здалося, що вона вища, ніж була секунду тому, майже сягає ліхтаря.

​"Новий рік — це лише найбільший Дзвінок. Але час втрачається щодня. Якщо ти відчуєш, що десь знову застрягли 11:11, ти знатимеш, що робити. А цей ключ..."

​Стара кивнула на срібний зубець шестерні в руці Ельзи.

​"...Це ключ до дверей, які ти вже відчинила. Він не для того, щоб зламати. Він для того, щоб пам'ятати."

​Стара жінка відвернулася і пішла. Ельза кліпнула, і вона вже зникла, залишивши лише легкий запах інею у повітрі.

​Ельза повернулася додому. Вона сховала зубець шестерні у своєму найпотаємнішому місці — під подушкою.

​Вона більше не почувалася просто школяркою. Вона була Майстром Дзвінка, таємним учасником великого, заплутаного механізму часу.

​Новий рік минув, але пригода тільки починалася. Адже попереду був цілий рік, наповнений тисячами невитрачених секунд, відкладених усмішок і невисловлених слів.

​І Ельза, Контролер Зима, чекала. Чекала на черговий, ледь чутний "ДЗИНЬК!" десь у глибині світу.

​КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ КНИГИ

(Можливе продовження: "Зимові Кабінети")