Розділ 2. Три Надлишкові Години

Світло розвіялося. Ельза озирнулася.

​Вона все ще була на горищі. Але повітря стало густим і тихим. Здавалося, що з нього викачали увесь звук, залишивши лише ледь чутний, високий писк.

​Дівчинка вибігла надвір. Місто застигло.

​Машини стояли посеред доріг, їхні фари світили прямо в нікуди. Перехожі застигли в найнесподіваніших позах: чоловік, який кидав сніжку, жінка, яка сміялася, їхні обличчя — ідеальні, безтурботні манекени. Навіть сніжинки не падали, а висіли в повітрі, як крихітні діаманти.

​Ельза подивилася на свою руку. Годинник зник. Натомість на її зап'ясті з'явився примарний, пульсуючий синій браслет, що нагадував піщаний годинник, але замість піску ним сипалися крижані іскри.

​"Що ж я накоїла?"

​Раптом з тіні біля старого ліхтаря вийшов хлопчик. Він був одягнений у завеликий, старомодний светр, а його волосся здавалося витканим із місячного сяйва.

​"Вітаю, Ельзо," — прошепотів він, і його голос був таким же тихим, як тріск льоду. — "Ти зламала його."

​"Кого? Годинник?"

​"Ні. Механізм переходу," — він підійшов ближче. — "Я — Тік. Годинникар, але не часу, а Моментів. Цей годинник — запасний ключ. Коли ти його завела на 11:11 замість 23:59, ти відкрила Надлишкові Години."

​"Надлишкові Години? Це як?"

​Тік подивився на застиглий сніг. "Це час, який люди витратили даремно. Недоспані ночі, затягнуті справи, обіцянки, які не були виконані. Вони накопичуються в цілу Додаткову Добу. Щоб перейти у Новий рік, потрібно, щоб цей час був витрачений."

​"Але що тут сталося?"

​"Час зупинився. Ми застрягли. І ти — єдина, хто може це виправити. Твій годинник забрав три години у Всесвіту. Нам потрібно знайти ці три години і знову пропустити їх крізь Стрілку. До того, як Опівнічний Хробак почне поїдати наш Світ."