частина 20

Грег сидів поруч із Хоглом, сильно зажмуривши очі й затуливши руками вуха — він завжди так робив під час сутичок. На нього не звертали уваги, і це рятувало життя. У якийсь момент він відчув, що щось торкнулося його стегна. Не розплющуючи очей, гоблін помацав рукою і, здивований, підніс до очей срібне яблуко. Незрозумілі літери на його боках таємниче мерехтіли. Він зітхнув, притис яблуко до грудей двома руками і знову сильно зажмурився. Найбільше у світі він хотів, щоб усього цього не було, ніколи не було, щоб він сидів у саду під деревом і читав книжку, як він зазвичай це робив. Він так цього хотів! Він готовий був віддати все, що в нього є!

Літери на боках яблука спалахнули. Не яскраво — майже м'яко, як свічка за матовим склом. Але в гуркоті та дзвоні сталі цього ніхто не помітив. Грег міцніше зажмурився і міцніше притис яблуко до грудей. Літери спалахнули ще раз — тепліше, наполегливіше. І в цей момент Грег відчув дивне. Не страх. Не біль. Щось схоже на те, як засинаєш у холодній кімнаті під теплою ковдрою — коли світ навколо нікуди не зник, але став раптом дуже далеким і зовсім неважливим. Шум таверни почав танути, а потім і вщент зник.

Грег відчув, як його щоки торкнувся теплий вітерець, запах стиглих яблук лоскотав ніс, і він наважився розплющити очі. І о диво! Грег сидів під яблунею у своєму саду, ласкаво світило сонце, осторонь стояла корзина, повна яблук. Він усе ще притискав до себе срібне яблуко, але руни на його боках уже згасли, і яблуко виглядало як завжди.

— Це що ж виходить, — задумливо промовив гоблін, підводячись на ноги, — воно здійснює бажання? Найзаповітніші? Цікаво. Але...

Грег озирнувся, була ж зима! А зараз явно рання осінь, чи можливе таке? Чи можливо, що він повернувся в минуле? Треба перевірити. Він сховав яблуко в саду, подалі від усіх, підхопив корзину й вирушив шукати дядечка. Поки йшов, згадав, що щоосені дядечко відправляв його самого збирати першу корзину яблук, завжди вимагав її показати, і тільки потім до збору яблук долучалися решта. Тепер Грег зрозумів, чого саме чекав дядечко, але, оскільки з цього нічого хорошого не вийшло, він вирішив нікому не говорити про яблуко, жодній живій душі, так буде краще для всіх!

Дядечка він знайшов у кабінеті, той возився з рахунками.

— Ось, — сказав Грег, демонструючи збір, — перша корзина цього року!

— Нічого незвичного не знайшов? — поцікавився дядечко, підводячи очі на племінника.

— Ні, — похитав головою Грег, — я взагалі не розумію, що може бути незвичного в яблуках?

— Ну, йди, — сказав дядько і знову вткнувся в рахунки.

Грег пішов. Наступного дня він переховав яблуко так, щоб його навіть випадково ніхто не знайшов, і життя потекло, як і раніше. Поступово Грегу почало здаватися, що вся пригода з Хоглом і яблуком йому наснилася, бо, крім нього, ніхто про це не знав.

Через пару тижнів він опинився в центрі міста, його відправили за покупками. Грег любив ходити на ринок, любив розглядати людей і слухати різні історії. І тут він побачив Агавіге та Ойха. Він різко зупинився і спочатку розгубився, не знаючи, як вчинити. Ойх щось розповідав вампірессі, вона посміхалася, і його вони не помічали. Тоді Грег підійшов до них упритул, подивився в очі й сказав:

— Привіт!

Ойх відповів, Агавіге відвернулася з повною байдужістю. «Виходить, — міркував Грег по дорозі додому, — що ніхто, крім мене, нічого не пам'ятає? Це що ж, і маг живий, і Шторм так і не помстився йому?» Але перевіряти свої здогадки Грег не збирався, небезпечна це справа — виходити на дорогу...