частина 19

У таверні стояла та важка, липка тиша, яка буває тільки за годину до світанку. Повітря було просякнуте запахом учорашнього перегару та холодного попелу. Ойх залишився зовні — його масивну фігуру в тіні складів майже неможливо було розрізнити, але він контролював вулицю. Агавіге зайшла із заднього двору. Засув піддався майже беззвучно. Вона знала, де шукать: Грег точно описав комірчину. Усередині було темно. Хогл спав на купі ганчір'я, інстинктивно підібгавши ноги. Навіть уві сні він притискав долоню до шиї, де ланцюг натягувався при кожному русі. Агавіге підійшла впритул. Вона не стала будити його голосом. Просто накрила йому рот долонею, коли він розплющив очі, і ледь чутно шепнула:

— Тихо. Грег чекає на тебе на кораблі.

Хогл завмер. Його очі в темряві стали величезними. Найманка дістала зі складок плаща інструмент. Замок на нашийнику був дешевим, забитим брудом. Одне різке клацання — і залізо, яке тиснуло на горло, розімкнулося. Вона жестом звеліла йому вставати. Хогл підвівся, похитуючись від страху, і рушив за нею. Вони вийшли в сірий туман порту. Ойх відокремився від стіни складу і прилаштувався попереду, прокладаючи дорогу. Гоблін дріботів за ними, боячись озирнутися. Біля трапа «Кульгавого Краба» на них чекав Грег. Щойно Хогл ступов на палубу, Краб, не витрачаючи часу на вітання, гаркнув команді:

— Віддавай кінці! Живо!

У напівтемряві утроби «Кульгавого Краба» пахло вологою деревиною, старим воском і застояною морською водою. Зима принесла з собою крижаний дощ, який монотонно барабанив по палубних дошках над головою. Цей глухой звук змішувався з натужним рипінням шпангоутів, створюючи ілюзію, ніби величезний дерев'яний звір ворочається уві сні.

Хогл сидів на згорнутому прядивному канаті, забившись у вузьку щілину між двома бочками. Грег умостився поруч, натягнувши на плечі плащ. За кілька кроків від них, покотом на дошках, спали вільні від вахти матроси. Тут, серед вантажу, було душно й темно, але хоча б не так холодно, як нагорі.

— Грегу... — Хогл заговорив пошепки. — Я досі не вірю. Той ринок... Там же тисячі людей. Якби ти пройшов повз на хвилину раніше або я б відвернувся до лотка — ми б ніколи не зустрілися. Ти ж навіть не знав, що я в цьому місті.

Грег кивнув, дивлячись у темряву між шпангоутами.

— Чиста випадковість, Хогле. Нам треба було змінити судно, і ми зайшли в цей порт тільки заради пересадки. Якби «Кульгавий Краб» ішов прямим рейсом до Келіара, я б і не дізнався, що ти гнеш спину в «Старому якорі».

Хогл ковтнув слину, намагаючись усвідомить, наскільки тонкою була нитка, яка витягла його з рабства. Він помовчав, збираючись із духом для найважливішого.

— Як удома? — він вимовив це ледь чутно. — Дядько... він знає? Він сильно злиться через те яблуко і мій руш? Він узагалі... живий?

— Живий, — коротко відповів Грег, і Хогл помітно видихнув, привалившись до бочки. — Злиться чи ні — зараз байдуже. Головне, що я тебе знайшов і тепер можу повернути.

Хогл заплющив очі на мить, відчуваючи, як відпускає тугий вузол у грудях. Він знову подивився вгору, на люк, за яким сховалися ті двоє, що прийшли по нього в забігайлівку після того, як він шепнув Грегу назву на ринку.

— І все ж... — гоблін подався вперед, у його очах спалахнув азарт. — Де ти їх знайшов, Грегу? Таких супутників? Я бачив їх у «Якорі», коли ви зайшли, але й подумати не міг, що вони — твої друзі. Ті жінка, Агавіге... Вона зайшла до моєї комірчини, наче привид. Одне клацання — і замок, який не могли відімкнути три ковалі, просто здався. Вона ж вампіреса, так? А той величезний біля люка — ліканін? Як ти примудрився зібрати таку команду?

Шлях до Келіара морем пролетів швидко, хоча крижаний дощ і проникний вітер змушували всіх, окрім вахтових, глибше забиватися в трюм або каюти. Краб, який дорожив своєю  шхуною, ще в порту придбав погодний амулет на випадок шторму. Він навіть продемонстрував його Агавіге, сподіваючись на схвалення знавчині, але та лише байдуже знизала плечима. Вона не зналася на магічних брязкальцях, хоча й не заперечувала їхньої ефективності, якщо артефакт був зроблений майстром.

Втім, амулет так і не знадобився. Море немов вирішило дати подорожнім перепочинок. На світанку десятого дня «Кульгавий Краб» повільно увійшов у бухту Келіара. З неба валив сніг — мокрий, лапатий, він лягав на щогли та снасті, перетворюючи портове місто на білу казкову чудасію, що дзвеніла тишею. Бруд і сірість зникли під чистим покровом.

Грег стояв біля борту, дивлячись, як судно наближається до засніженого причалу.

— Ось ми й майже вдома, — видихнув він, і його слова повисли в морозному повітрі білою хмаринкою пари.

Збори були короткими. Келіар зустрів їх метушнею порту, що саме прокидався, криками чайок і хрускотом свіжого снігу під чоботами. Після тісного й просоленого трюму «Кульгавого Краба» місто здавалося величезним, іскристим і незвично чистим. Агавіге першою зійшла на берег, її темний силует чітко виділявся на тлі білої пристані. Ойх ішов за нею, задоволено вдихаючи морозне повітря — після духоти корабля холод був йому в радість. Хогл же, ледь стрибнувши на бруківку, мерзлякувато зіщулився і сховав руки в рукава.

— Не стій, замерзнеш остаточно, — кинув Грег, підштовхуючи кузена в бік торгових рядів.

У них було всього кілька годин, щоб знайти коней. Шлях додому чекав неблизький — ще тиждень засніженими трактами, і робити це пішки взимку було б безумством. Ринок Келіара цього ранку жив своїм життям. Торговці неохоче розчищали прилавки від снігу, зазиваючи поодиноких перехожих. Агавіге діяла швидко й рішуче, і до полудня все було готово.

Грег підійшов до свого поні, який заледве діставав йому до плеча. Перевіривши попругу, він звичним, відпрацьованим рухом ухопився за високу луку сідла й видерся на свого коника. Хоглові довелося складніше. Його руки ще тремтіли після шинкових застінків, а нові хутряні штани здавалися занадто важкими. Він пару разів безуспішно спробував дотягнутися до стремена, поки Ойх, не витримавши, просто не підхопив його однією рукою під пояс і не посадив у сідло, наче дитину. Агавіге поправила комір, ховаючи обличчя від колючого вітру.