частина 18

Шиара їхала в середині загону і намагалася не заснути. Утома накочувалася хвилями, кінські вуха періодично двоїлися, хотілося лягти й заснути. Мабуть, таки заснула. Від дотику руки до плеча Шиара підстрибнула в сідлі й вилаялася. Перед нею була розщелина між двома виступами скелі. Жінка напружила мозок, щоб зрозуміти, що говорить чоловік, який стояв поруч із її конем.

— Пані, потрібно спішитися. Коней ми тримаємо тут, — чоловік указав на велику загороду, де паслися двоє коней, — за ними наглядає черговий. Вони не підуть у Підземлля, а я маю доправити вас до Матері нашого Дому. Я сам нічого не вирішую.

Шиара кивнула, зіскочила з коня, злегка спотикнувшись, і постаралася опанувати себе. Повід вона кинула молоденькому хлопчині, який крутився біля коней.

— Ваше сідло…

— Навіщо воно мені? На голову вдягти? Нехай залишається вам як плата за допомогу, — наприкінці фрази Шиара все-таки не стримала позіху. Командир загону вказав їй на вхід і пішов поруч, ненав'язливо підтримуючи її за лікоть. Шиара не опиралася. Принаймні він підтримає, якщо вона засне на ходу.

Йшли години дві. Під кінець жінка вже спала на ходу, і її провели до гостьової кімнати. Там вона рухнула на горизонтальну поверхню й відключилася.

Шиара прокинулася від тихого стукоту в двері. Гукнула:

— Заходьте, — і сіла на ліжку, на яке впала, навіть не роздягаючись, і тепер похмурим поглядом дивилася на розпатлану, замурзану бродяжку в драному одязі, що відбивалася в дзеркалі.

До кімнати слізнув молоденький хлопчина, уклонився і запропонував пройти з ним, щоб викупатися. Шиара негайно погодилася. Речей вона з собою не мала. Жезл був заткнутий за пояс на спині, а всі інші дрібниці розпхані по кишеньках широкого шкіряного пояса. Такі пояси любили носити не лише гобліни.

Викупавшись і переодягнувшись у запропонований одяг, Шиара відчула себе значно краще. Тільки голод мучив, і на поясі довелося просвердлити кінчиком кинджала додаткову дірку, щоб не загубити штани. Той самий хлопчина провів її до невеликої кімнати, пояснивши, що зараз їй дадуть поїсти, а потім вона постане перед Матір’ю. Шиара кивнула. Пояснення було неминучим, і вона вирішила їсти повільніше, щоб обміркувати, що казати. Треба було виявити повагу і водночас не позбутися своїх артефактів. Перстень був непоказним і уваги не привертав. А от жезл… Шиара замислилася. Артефакти, взяті в покійного мага, чогось та були варті, але рідкісними не вважалися, до того ж були розряджені. Перстень вона про всяк випадок повернула каменем усередину. Залишався жезл. Шиара поправила шаблі, щоб були під рукою, трохи повагалася і зі зловтішною посмішкою сунула жезл за пояс так, щоб його було легко витягти. Ще разу перебрала артефакти.

Розряджений лікарський артефакт у вигляді кулона із зеленим каменем повісила на шию. Некромантський із чорним каменем засунула глибше в кишеньку пояса. А от артефакт магії вогню взяла в руку. Він дублював жезл і був у кілька разів слабший за нього. Хлопчина, який увесь час крутився поруч, уклонившись, відчинив двері. Шиара вийшла й потрапила під ненав’язливо ввічливу увагу нещодавнього командира, який і провів її заплутаними переходами до високих різьблених дверей.

Двері розчинилися, і Шиара з деяким душевним трепетом зайшла всередину. По центру зали стояло розкішне крісло з високою спинкою та різьбленими підліктниками, прикрашеними позолоченими вставками. У кріслі сиділа дроу в напівпрозорій сукні, що імітувала павутиння. На найпікантніших місцях були вишиті чорні із золотом павучки. На голові жінки красувалася висока химерна зачіска.

— Шиара — жриця-воїн із Другого Дому Ді Арай. — За представленням послідував церемонний уклін-вітання правлячій Матері Дому. Дроу у відповідь ввічливо схилила голову, хитнувши високою зачіскою. Молода жінка, яка стояла поруч, сказала:

— Верховна Мати Четвертого Дому Фаерлара Ні Закін.

Шиара знову ввічливо вклонилася.

— Що привело тебе в наші краї? — поставила цілком логічне запитання Фаерлара.

Шиара внутрішньо усміхнулася, але її обличчя так і залишилося ввічливою маскою. Етикет, хай йому грець.

— Я подорожую за завданням Ратвіс Ді Арай, Верховної Матері Другого Дому. Я мала принести рідкісний артефакт, але його перехопила така собі Агавіге Багвар зі своїми помічниками. Мені вдалося забрати лише пару незначних артефактів. Один із них я хотіла б подарувати вам на знак вдячності за допомогу, — Шиара протягнула вогняний артефакт охоронниці, яка підійшла. Жінка взяла його в руку, потримала, не відчула жодного прихованого підступу й передала Фаерларі. Верховна Мати уважно роздивилася артефакт і віддала його жриці, яка стояла поруч із кріслом.

— Ти вільна йти своєю дорогою. Мої воїни проведуть тебе, щоб уберегти від можливих небезпек.

Шиара знову вклонилася, подумки відзначивши, що шпигунів вона позбудеться, коли дістанеться додому. Знала пару-трійку місць, дуже зручних для цього. Головне — її не затримують. Шиара позадкувала до виходу із зали, де до неї приєднався все той же охоронець. Поруч стояли ще двоє, озброєні до зубів. За їхніми спинами маячив кремезний хлопець незрозумілого походження, нав'ючений торбами, наче мул. Схоже, їм виділили запас їжі.

— Я можу поглянути на карту, щоб зорієнтуватися? — запитала Шиара.

— Назви ваші гори, я зрозумію, — чоловік зробив непроникне обличчя.

— Зоряний Пік. Неподалік від входу — містечко Валлас.

— Я зрозумів. Це далеко, але можна зрізати шлях підземною річкою.

— І зчепитися з гномами. У них там переправа налагоджена, а з нашими вони на ножах, — Шиара прямо подивилася в обличчя свого супровідника. Той смикнув бровою. Завдання Матері несподівано ставало складнішим і непередбачуванішим. Відмовитися він не міг аж ніяк. Мало того, що Верховній Матері не відмовляють, так ще й його нещодавній промах свіжий у пам'яті. Чоловік скрипнув зубами і пішов у бік тунелю, що вів на північ. Шиара з непроникним обличчям рушила слідом.