частина 17

Бригантина під піратським прапором швидко наздогнала тихохідну пузату шхуну. Через фальшборт бригантини звісилася задоволена пика і пролала:

— Добігалися?

— Ми й не бігали, — огризнувся Кульгавий Краб, а потім додав, — чого вам треба? Канатів не вистачає?

— Ви що, канати везете?

— А ви що, на золото корони розраховували? — знову огризнувся капітан.

— Ми зараз перевіримо, — у борт шхуни вп’ялися абордажні гаки, і кілька піратів перескочили на палубу.

Кульгавий Краб, Агавіге та Ойх, що стояв позаду них, мовчки дивилися, як п’ятеро піратів розбіглися шхуною. Знизу почувся тупіт, лайка, а потім задоволений вереск:

— У них тут винце!

На палубі з’явився задоволений пірат із двома пляшками вина в руках, потім вилізли четверо інших — теж із пляшками. Компанія дружно перебралася на борт свого корабля. Там знялися крики, шум бійки, і тушка якогось невдахи полетіла за борт сторчголов. Пролунав рев капітана, а потім він і сам стрибнув на палубу. Пірат придивився до Кульгавого Краба, відійшов на крок, схилив голову набік і проголосив:

— Кого я бачу! Старий Хеймо! І відколи це ти став добропорядним торговцем? Та ще й пасажирів узяв. Яка красунечка! — піратський капітан розв’язною ходою попрямував до Агавіге.

Ойх напружився, але вампіреса наступила йому на ногу, і той затих. Пірат обійшов навколо Агавіге і заявив:

— Підеш зі мною — нікого не зачеплю. А не підеш…

Вампіреса зобразила напівпритомну аристократку і на тремтячих ногах зробила крок до пірата. Потім пропищала:

— Ні, не можу. Це така ганьба! Це порушення всіх правил!!! Ні! Ні! — і картинно завалилася назад, шепнувши Ойху: — Не втручайся. Я їсти хочу, врешті-решт.

Піратський капітан, роздуваючи ніздрі, кинувся до ймовірної жертви і вхопив її за руку. Агавіге затріпотіла пораненою пташкою. Пірат схопив її, перекинув через плече і пішов до борту. Вампіреса, висячи філеєм догори, приклала вказівний палець до губ і підмигнула. Ойх, знаючи, що вона вже давно нормально не харчувалася, лише зітхнув.

Капітан гримнув на команду, через борт перекинули хисткий трап. Натхненний майбутньою розвагою, пірат пробіг трапом і попрямував до своєї каюти під сальні жартики. Агавіге слабко смикалася, зображуючи розпач, хоча сама вже ледве стримувала голод. Десяток піратів перебігли на шхуну і, не кажучи ні слова, спустилися в трюм. Потім із пляшками повернулися на свій корабель. Трап ніхто й не подумав прибирати.

— Ви обіцяли мене захистити, — буркнув Кульгавий Краб Ойху. Той знизав плечима і сказав:

— Не нервуй, капітане. Агавіге хоче їсти. Нехай розважиться. Вона, коли голодна, зовсім не в гуморі.

Капітан заніс Агавіге до своєї каюти і звалив на ліжко. Вампіреса роззирнулася, не забуваючи відігравати переляк. Каюта була облаштована з несмаковитою розкішшю. Ліжко застелене шовковим покривалом із якимись вензелями. На скрині стояв срібний посуд. Навіть дзеркало мало місце бути. Тим часом пірат підійшов до дверей, визирнув назовні, гаркнув, щоб не заважали, зачинив двері й засунув засув. Потім підійшов до ліжка, став навпроти Агавіге і почав манірно роздягатися. На процедурі розстібання штанів вампіреса зобразила непритомність, продовжуючи спостерігати за піратом з-під напівприкритих вій.

Стягнувши штани, пірат подивився на тіло, що лежало на ліжку. Роздягатися сама жертва явно не збиралася. Вилаявшись, чоловік коліном сперся на ліжко, нахилився до неї й почав розстібати на ній жилет. Припідняв її, стягуючи тканину. Його шия опинилася поруч із її губами. Агавіге вдарила миттєво. Ікла прокусили артерію — різко, точно. Кілька жадібних ковтків — достатньо. Вона відсторонилася, і кинджал з'явився в руці майже одночасно. Один короткий укол — точно в серце. Без метушні. Без зайвих рухів. Чоловік обм'як. Агавіге зіштовхнула тіло на підлогу.

Вона ковзнула до дверей, відсунула засув і зиркнула в щілину. Палубою йшов матрос — прямо сюди. Двері прикрилися. Вона завмерла, слухаючи кроки. Коли чоботи зупинилися біля порога, стулка прочинилася — і вона рвонула його всередину. Лезо миттєво увійшло під основу черепа. Тіло обм'якло ще до падіння. Вона притримала його і вклала поруч із першим. Агавіге витерла клинок об чужу сорочку й підійшла до вікна. Сонце майже сіло. Ще трохи — і темрява буде на її боці.

У двері каюти хтось пошкрібся, почувся хлоп’ячий голос:

— Капітане, щось потрібно?

Агавіге прохрипіла:

— Вина, — сподіваючись, що хлопець не надто замислюватиметься.

Так і сталося. За кілька хвилин у двері постукали. Агавіге потягнула двері на себе, прикрившись ними. Трупи затуляло ліжко, від порога їх не було видно. Матрос, тримаючи пляшку, ступив усередину каюти. Агавіге зачинила за ним двері, забравши з рук пляшку, і поставила її на стіл. Матрос тільки-но відкрив рота, як розмита тінь вп’ялася йому в горло. Труп відправився до двох попередніх. Вона підійшла до вікна. Сонце остаточно сіло.

Вампіреса вислизнула з каюти, щільно прикривши двері. Ступила в тінь і зникла. Бригантина м’яко гойдалася — за нею ніхто не стежив. На палубі залишалося ще близько двох десятків людей. Пірати пили прямо з пляшок, горлаючи якусь пісню. Ось один із них пошкандибав до борту і почав розстібати штани. Агавіге ковзнула йому за спину. Легкий рух — і пірат із перерізаним горлом полетів униз. Агавіге знову зникла в тіні. Хтось закричав:

— Бене!!! Ти що, втопився?! — пірати п’яно зареготали.

Чийсь голос, розтягуючи голосні, промовив:

— О-облиш й-його. Нам б-більше б-бу… ік… де.

Знову загорлали пісню. Агавіге сковзнула в трюм. Світло їй було не потрібне. Оглянула бочки: за запахом у них були солонина та борошно. Від однієї з бочок тхнуло тванню — мабуть, запас води. Біля дальньої стінки стояли якісь ящики. Агавіге не стала їх обстежувати. Їй, за великим рахунком, було байдуже. Піднялася на палубу. Повз дибав матрос, але, мабуть, був недостатньо п’яним. Побачивши неясний силует, пробурмотів: