частина 15

Двері за орками зачинилися, і в кабінеті запала напружена тиша, яку розбавляв лише далекий гуркіт із двору. Агавіге глибоко зітхнула, розім’яла кисті й повернулася до сейфа. Пальці лягли на холодний метал упевнено, без метушні. Вона очікувала звичного відгуку — опору, так, але знайомого, зрозумілого. Його не було. Сейф відгукнувся глухо, неправильно. Магія не опиралася — вона не пускала, ніби поверхня стала суцільною, без швів і слабких місць. Агавіге нахмурилася і спробувала інакше. Трохи змістила тиск, перевірила край плетива, потім центр. Результат був тим самим.

— Дивно… — тихо сказала вона.

— Що, не відчиняється? — з ледачим інтересом запитала Шиара.

— Він був простішим, — відповіла Агавіге, не відриваючи погляду від сейфа. — Я його вже відчиняла.

Вона зробила ще одну спробу — різкішу. Сейф спалахнув коротким імпульсом, відштовхуючи. Агавіге відсмикнула руку.

— Так, — повільно промовила вона. — Щось сильно змінилося.

Шиара підняла брову і підійшла ближче.

— Дійшло?

Вампірка стиснула пальці.

— Він посилив захист.

— Це логічно, — відгукнулася Шиара, відходячи від сейфа. Десь зовсім поруч рвонула магія — груба, важка, знайома. Грег здригнувся біля стіни, прислухаючись.

— Вони… вони там б’ються?

— Звісно, — спокійно сказала Шиара. — Доки маг живий, сейф нам не відчинити.

Агавіге повільно випросталася і відступила на крок, не зводячи очей з металу.

— Значить, чекаємо, — сказала она тихо. — Або допомагаємо прискорити його кінець.

— Гадаєш, без нас не впораються? — єхидно поцікавилася дроу.

— Мені набридло сидіти й чекати, — рішуче заявила вампірка, прямуючи до дверей. Зовні гуркіт став ближчим.

— І що, без зброї підеш? — ледаче поцікавилася Шиара.

Агавіге не відповіла одразу. Вона озирнулася, повільно, уважно. Кабінет Пейара був оформлений так, як люблять маги: демонстрація сили замість затишку. На стінах висіли трофеї — не для бою, а щоб нагадувати, хто тут господар. Її погляд зупинився на зброї. Довгий оркський ятаган висів над каміном, закріплений у масивних скобах. Чорна сталь, потерта, із зазубринами біля кромки — не парадна іграшка, а клинок, що бачив кров. Мабуть, один із трофеїв Пейара. Агавіге підійшла і одним різким рухом зірвала його зі стіни. Кам’яні кріплення хруснули, метал глухо брязнув. Вона зважила ятаган у руці — зручно.

— Підійде, — сказала вона задоволено.

Потім повернулася до дверей і зробила різкий рух рукою, замок вилетів із дверей із гуркотом. Шиара усміхнулася і пішла слідом.

Грег залишився в кабінеті, притиснувшись до стіни, вуха тремтіли. Гуркіт у дворі ставав усе ближчим.

     Шторм уже майже дістався арки, що вела у двір, коли за спиною пролунали важкі, надто знайомі кроки. Він різко обернувся.

— Я ж сказав — прикривати вампірку, — зло кинув він. — Ви що, не чули?

Орки зупинилися як за командою. Зугхан випрямився, подивився прямо на нього.

— Ми прикрили, — спокійно відповів він. — Там дроу, вона з ними, гоблін сказав.

— І, — додав другий орк, стискаючи руків'я зброї, — ти не один маєш право зводити рахунки.

Шторм подивився на них замисленим поглядом. Мить — і він зрозумів, що сперечатися безглуздо. Надто пізно, надто близько був бій.

— Гаразд, — процедив він. — Тоді не лізьте під руку.

У двір вони вийшли разом. Камінь під ногами був поритий, повітря — щільне від магії та криків. Десь попереду, серед спалахів та уламків, рухалася висока постать під чужою подобою — Ойх робив саме те, що вмів найкраще: трощив і відволікав. Орк обігнав мага і рвонув до виходу. Він вилетів у розчинені двері саме в той момент, коли Пейар закінчив плести закляття і спрямував його на Ойха. Зугхан із розгону врізався в мага, збив його з ніг і притиснув усією своєю вагою. Пейар закричав — від несподіванки та болю, — але майже відразу зорієнтувався. Нашийник на шиї орка спалахнув, і Зугхан обм'як, упавши на каміння, ніби в ньому враз вимкнули життя. Він був живий — Шторм це відчув — але повністю знерухомлений. Гарзонг із ревом кинувся до брата і впав поруч, прикриваючи його собою. Його нашийник теж засвітився, але він устиг упасти так, щоб Пейар не зміг пройти повз. Шторм не став втрачати ні секунди. Струмінь вогню вдарив у Пейара, змусивши того відскочити. Маг не загорівся — захист спрацював, лише поділ мантії задимівся. Артефакти прийняли удар.

— Клоуни, — вигукнув Пейар, відступаючи за спини своїх воїнів. — Маскарад влаштували. Я все одно вас знищу. І вампірку вашу.

Цього Ойх витерпіти аж ніяк не міг. Він увірвався в стрій, з ходу розрубавши одному воїнові плече, а зворотним рухом меча полоснувши другого по горлу. Ззаду в бій врізалися бійці Ріарга. Двір захлинувся сутичкою. Пейар скористався миттю і пірнув у бічний прохід.

— Чорт, — прошипів Шторм і рвонув слідом, уже не дбаючи про жодне маскування.

Пейар мчав до свого кабінету, проклинаючи власну самовпевненість. Бойовий жезл ельфів лежав у сейфі — ще трохи, і все могло б закінчитися інакше. Але Шторм був витривалішим. Фаєрбол врізався в кут стіни, за який Пейар устиг шмигнути. Дерев'яна обшивка зайнялася полум'ям. Шторм, не збавляючи ходу, прорвався крізь вогонь і побачив поділ мантії, що мигнув попереду. Сходи. Другий поверх.

Черговий фаєрбол наздогнав Пейара. Один із захисних артефактів із дзвоном лопнув, маг похитнувся, але втримався на ногах. У відповідь у бік Шторма полетів чорний згусток, що іскрився блискавками. Шторм пішов убік, закляття врізалося в стіну, залишивши обвуглену вирву. Він вирівнявся і знову рвонув уперед, не даючи Пейару ні секунди перепочинку. До кабінету залишалося зовсім небагато. І раптом Пейар різко загальмував. Не від удару — сам. Шторм ледь не врізався йому в спину і тільки в останню мить пішов убік, піднімаючи руку для нового удару. Він побачив те саме, що й Пейар, і на мить навіть не повірив очам. Коридор попереду був перекритий. Із бічного проходу вийшла Шиара — тихо, майже безшумно. Стала так, щоб перекрити шлях, зброя в руках уже була готова до бою. А слідом із тіні ступила Агавіге з чорним ятаганом у руці. Без слів. Без пози. Просто — там, де її бути не повинно. Шторм різко видихнув. Якого... Пейар повільно відступив на крок, переводячи погляд з однієї на іншу.