частина 12

Вікно в кабінеті було відчинене, і цей самий гамір відволік Дона від споглядання портрета, спогадів та сцен помсти заклятому ворогу, щовечора мальованих в уяві. Він висунувся з вікна і махнув рукою. Вогняний згусток вліпився в мощений бруківкою двір. Кінь Хосхи дико завищав, полум'я розтеклося просто перед його копитами і згасати не збиралося.

— Пане Жевінаре, є новини про Кігена Пейара, — прокричав Хосха, сподіваючись, що інформатор Ріарга не марно отримував свої гроші.

— Привести його до мого кабінету, — рявкнув Дон і зник у вікні.

Дворецький змахнув із чола холодний піт, стріпнувся і махнув рукою Хоссі, щоб ішов за ним. За кілька хвилин процесія дісталася дверей кабінету.

— Хосха від Ріарга Кайєтрі, — урочисто проголосив дворецький і, дочекавшись кивка, менш урочисто шмигнув назад і з полегшеним зітханням причинив двері господарського кабінету.

— Ну, що там із Пейаром? — Дон налив у келих вина і розвалився в кріслі. Хоссі він вина не пропонував, сісти, зрештою, теж.

— Мій пан знає, де зараз мешкає Кіген Пейар, — випалив Хосха. Він геть не уявляв, як побудувати розмову і вмовити мага допомогти їм. Чутки чутками, а коли він побачив Вогняного Шторма на власні очі, то трохи перелякався.

— А чому твій пан вирішив, що мене це цікавить? — Дон аж ніяк не збирався допомагати цьому пройді, як він подумки охрестив Хосху.

— Ви запросили мене до кабінету, а могли б вигнати, — ляпнув язик Хосхи раніше, ніж мозок встиг подумати.

— Міг і підсмажити. Припустімо, мене це цікавить. А твоєму господареві яка вигода?

— Розумієте, тут така справа, — Хосха вирішив, що відвертість буде найкращим рішенням у цій ситуації, і розповів усю історію від початку до кінця, тобто до того моменту, коли Ріарг замислився над штурмом замку Кігена.

— Ви роздратували старого бабія, ваша вампірка потрапила до нього в полон, і ви навіть приблизно не уявляєте, як упоратися з настільки могутнім магом. До того ж, у старого крутія є потрібний Ріаргу артефакт — так, я здогадуюся, хто він. У мене свої інформатори. Я так зрозумів, вампірка полізла ще за якимось артефактом, вас зрадили, Пейар дізнався про вашу вилазку, і тепер вона в його гаремі.

Хосха кивнув, чудово розуміючи, що сказати йому більше нічого: маг такої сили і так чудово читає його думки, а він сам навіть зачатками магічної сили не володіє.

— Добре. За три-чотири дні я приїду до свого будинку в Сазорі. Варта на воротах пропустить Ріарга, але тільки його одного. Можеш іти, — Дон подзвонив у дзвіночок, і тієї ж миті у двері прослизнув дворецький, запрошуючи Хосху йти за ним.

Назад до Сазора Хосха їхав повільніше. Він уже не смикався в очікуванні зустрічі з великим та жахливим. Найстрашніше — спілкування з Вогняним Штормом — було вже позаду. Навіть зумів умовити грізного мага бодай зустрітися з Ріаргом, на що в глибині душі зовсім не розраховував. Хосха тихо порадів, що жага помсти у Володаря Жевінара взяла гору і дозволила виконати завдання. Сонце сідало за обрій, коли Хосха проскочив у браму, що вже зачинялася. Стражники його знали, дріб’язок за проїзд він кидав не скупуючись, тому проїхав у ворота, випередивши два вози з крамом, які намагалися обігнати один одного і в результаті застрягли у відчиненій лише на одну стулку брамі. Лайка, що донеслася навздогін, неабияк порадувала. Хосха доскакав до будинку Ріарга, кинув поводи втомленого коня хлопчині, що підбіг, і, не переодягаючись, поспішив до кабінету короля злодіїв. Від одягу тхнуло кінським потом, але це зайвий раз доводило, з яким завзяттям Хосха виконував доручення. У кабінеті Ріарг виявився не один. У кріслах навпроти сиділи величезний ліканін, який при першій зустрічі кинув у дрижаки, а після спілкування з Вогняним Штормом виглядав просто здоровезним громилом, що не становив особливої небезпеки. Жінка-дроу, сидячи в тіні від масивної постаті ліканіна, потягувала вино.

Дрібний гоблін, що зовсім загубився в масивному кріслі, потихеньку цупив зі столу різні смаколики і жував не перестаючи. Ріарг розглядав розстелену на столі карту. Коли з'явився Хосха, король злодіїв підвів голову. Ліканін різко повернувся в бік того, хто увійшов, крісло під ним видало жахливий скрип. Дроу злегка подалася вперед. Гоблін продовжив щось жувати.

— Пане, я зустрівся з Вогняним Штормом. Він за кілька днів буде у своєму маєтку в Сазорі. Вас пропустять до нього, але тільки одного, — Хосха видихнув.

Обличчя Ріарга пожвавилося.

— Іди помийся, потім зайдеш знову, розповіси подробиці. Я розпоряджуся подати ще одну тарілку.

Хосха випарувався із зали. Ліканін почесар заросле щетиною підборіддя. Пролунав неприємний скрегіт. Шиара поморщилася. Ойх змінив позу, крісло знову страдницько заскрипіло.

— Пане Ріаргу, я так розумію, що нам заздалегідь треба придумати, як ми відбиватимемо Агавіге. Тепер Грег ніяк її не витягне. Повітропровід вузький, а Агавіге позбавлена магії і обернутися кажаном не зможе. Потрібно, щоб маг відволік Пейара, я проберуся в замок…

— І теж опинишся в лапах Пейара. Потім ще й тебе витягувати, — заявила Шиара. Ріарг хмикнув.

— Що ти пропонуєш? — невдоволено буркнув Ойх.

— Треба підкупити когось у замку Пейара, щоб відчинили вхід для челяді. Не може бути, щоб у нього всі слуги були непідкупні та віддані. Когось та й образив. Я піду сама. Покажеш план замку. Грегу, де ти бачив наложниць? Агавіге навряд чи триматимуть окремо. Пейар знає, що ми спробуємо її врятувати. З окремої кімнати це зробити простіше. Вампірка буде разом з іншими наложницями, які обов'язково зчинять галас, якщо проникне хтось чужий. Хоча б для того, щоб напакостити новій фаворитці.

— Наложниць тримають у великій кімнаті досить далеко від тих, де живе маг. Я проповз кухню, тільки тоді внизу почув голоси жінок.

— То, може, це звичайні служниці? — засумнівався Ріарг.

— Вони сварилися через те, чия черга йти до пана цієї ночі. Навряд чи це звичайні служниці.