частина 11

Ойх бігав по своїй кімнаті в готелі. Шиара мовчки сиділа в сусідній, точила скімітари й роздумувала. Спіймала себе на тому, що їй шкода гобліна. Труснула головою, відганяючи від себе непотрібні думки. «Навіщо їй гоблін? Треба дізнатися, що за артефакт вони шукають, спробувати ним заволодіти. Їй потрібно повернутися в Підзем'я. Вона вже сита по горло поверхнею з її незрозумілими законами й нахабними чоловіками. Хоча… Якби не малий гоблін, вона, можливо, так і залишилася б у Тому Світі. Він повернув її назад своєю наполегливістю. Кохання малого гобліна і жриці-дроу», — Шиара фиркнула, потім розреготалася, уявивши собі цю картину.

Почувши її сміх, до кімнати влетів розпатланий Ойх.

— Чого іржеш?

Шиара струснула білою гривою: — Настрій хороший. Тобі щось не подобається? — Ойх вийшов, грюкнувши дверима.

              Ріарг сидів, відкинувшись у кріслі, і крутив у руках келих. Нечутно увійшов Хосха, вірний своїй звичці з'являтися тихо й несподівано.

— Гобліна відправили. Ліканін і дроу повернулися до готелю.

— Добре. А тепер розшукай мені Донаїна Жевінара.

— Це ж… — Хосха завмер, тільки відкривав і закривав рота.

— Так, це бойовий маг-найманець. Так, він може насадити твою башку на палю перед в'їздом до його замку. А ти постарайся, щоб не насадив. Скажи, що його хоче бачити Ріарг Кайєтрі. Є спільні інтереси щодо Кігена Пейара. Дивись, твоя башка й уціліє. — Ріарг махнув рукою. Хосха, низько схиляючись у поклоні, щоб король злиднів не помітив перекошеної фізіономії та тремтячих ніг, викотився з кабінету.

Грег прокинувся, потягнувся, витягнувши ноги. Хруснув кісточками. Почув голоси, що долинали знизу. Говорили жінки. Грег навострив вуха. Голосу Агавіге серед них не було. Жінки говорили про мага. Судячи з усього, це були жінки Пейара. Колекція красунь, які від неробства не знали, чим себе зайняти. Грег поповз далі. Долинули грубі голоси, запахло смачним. Кухня. Грег якнайшвидше проповз цю ділянку, не бажаючи капати слиною на маківку шеф-кухаря. Поповз далі. Паніка трохи вщухла. Коли проповзав повз високу шафу, на яку підприємливі кухарчуки заховали здобні булочки, загальмував. Його тушка натиснула на потайний важіль, а тонка рука якраз пролізла у вузеньку щілину. Гоблін схопив одну, другу, третю. Четверта була великою і в отвір не пролазила. Довелося кинути. Булочка впала назад, покотилася і звалилася прямо на стіл. Кухар, що працював за ним, підняв голову вгору. Грег устиг відсунутися, і механізм повернув панель на місце. Поповз далі. Усівся, притулившись спиною до поверхні повітроводу, і почав жувати булочку. Потім другу. Третю залишив на потім. Поповз далі. Проповзши трохи, вийняв компас. Стрілка зупинилася і вказувала строго на північ. Виходило, що він має повернутися. Грег поповз назад. Підлога тунелю почала знижуватися, що наштовхнуло його на думку про правильність обраного напрямку.

Повз він, повз і почув негучний голос:

— Ти повинен знайти мені сувій із описом артефактів Давніх. Ні, я не збожеволів. Отже, потрібен, якщо прошу!  — у голосі прозвучали гнів і нетерпіння.

Грег зробив висновок, що він поруч із кімнатою мага і той шукає опис його яблука й не знаходить. Грег хмикнув. Якби цей опис існував, то дядечко Гелді вже на повну користувався б артефактом, а так яблуко лежало в його сейфі. Грег поповз далі. Знову наткнувся поглядом на маківку голема. Сів перекусити й подумати. З'їв третю булочку, попив і поповз назад. Доповз до роздоріжжя. Усівся на дупу і вийняв із кишені карту. Артефакт нічного зору, сунутий йому рукою турботливої Шиари, працював справно. Грег замислився. Основний тунель вів назад, а від роздоріжжя відходив зовсім коротенький тунельчик, що вів невідомо куди й закінчувався глухим кутом. Грег потягнув до себе рюкзак, маючи намір дістати компас. У лівій руці була карта, у правій — наплічник. Над головою щось пролетіло з противним писком. Грег сахнувся і відчув, що він кудись летить. Зі здавленим лементом гоблін пролетів тунелем і гепнувся задницею об підлогу. Загуло.

Агавіге відчула запах крові. Ніздрі кажана роздулися, пазурі заскреготали по каменю. Щось живе було зовсім поруч. Агавіге розтиснула кігті й опустилася на підлогу вже в людській подобі. Втягнула носом повітря, крила тонко окресленого носа затріпотіли. Знову вдихнула повітря і не повірила самій собі.

— Грегу! Це ти? — вампіреса левітувала трохи вище. Запах йшов від цеглини, що трохи менше виступала з мурування. Постукала по ній.

— Гей, Грегу. Я чую, що це ти.

— Агавіге! Мене відправили тебе шукати. Дали карту, але я не збагну, де ти.

— З мого боку цеглина, що трохи менше виступає за інші. Отже, у тебе вона виступатиме більше. Подивись.

Грег почав обмацувати стіну. Її поверхня була вкрита невідомим матеріалом, а ось тут цегла. Звичайна. Гоблін почав тиснути на неї, дряпати, потім потягнув на себе. Цеглина ледь ворухнулася. Потягнув убік, і відкрилося маленьке віконце. Він міг тільки голову просунути, та й то вуха не влазили.

— Агавіге, я тут.

— Бачу. Вийми голову з отвору й відповзи.

Грег слухняно відповз убік. Агавіге знову перекинулася на кажана, підхопила з підлоги карту і спробувала з розгону пролізти у віконце, але воно було настільки малим, що карту вона впустила. Грег почув у своїй голові гучну лайку, миша вибралася в камеру і підняла карту:

— Протягни руку, — скомандувала вона.

На руку гобліна лягла карта, він поспіхом втягнув її всередину і засунув у наплічник. Слідом за картою протиснулася Агавіге.
— Так, затісно тут, — зауважила вона, — де ти взяв план цих тунелів? Вони йдуть під усім замком?
— Ріарг дав, щоб тебе витягти, і так, під усім. Нам туди, — додав він, махнувши рукою ліворуч.
— Ні! Ми йдемо до покоїв мага, — твердо заявила вампіреса, — показуй дорогу!
— Але мене послали тільки тебе витягти, — почав нити Грег, — до мага йти небезпечно...

Він не встиг договорити, як його щось сильно вкусило за ногу.
— Ай! Боляче ж!
— Показуй дорогу до покоїв мага, — прошипіла Агавіге, — або я загризу тебе і покину тут здихати! Досить ховатися за нашими спинами, тим паче, що в цих тунелях немає пасток.