частина 9

Агавіге, не ховаючись, ішла темним завулком. Місто було повне всілякого непотребу, і на вродливу жінку, що йде наодинці, відреагують обов’язково. Її очікування справдилися. Із темряви матеріалізувалася темна постать, що випромінювала міазми давно не митого тіла та зроду не чищених зубів. Брудне лахміття повітря теж не ароматизувало.

— Яка краля. А йди-но сюди. Ми з тобою славненько розважимося, — постать простягнула до Агавіге брудну кістляву руку з обламаними чорними нігтями.

Невловимим для ока рухом вампіреса схопила простягнуту руку, різко смикнула і прогарчала в обличчя злидня:
— Це я зараз розважуся, хоч ти й смердиш. Якщо хочеш жити, ти зараз відведеш мене до вашого короля.

— Я не знаю, де він, — забелькотів добряче переляканий чолов’яга.

— Веди до старшого, — рявкнула Агавіге.

Злидень затупотів попереду. Через пару кварталів пірнув у якісь двері. Агавіге — за ним. Двері вели в темний коридор, за яким виявилася досить затишна кімната, освітлена п’ятьма свічками.

— Хосха, ось дамочка хоче тебе бачити, — злидень спритно висмикнув руку і зник за дверима. Тільки сморід свідчив про те, що він тут був.

— Навіщо я знадобився такій красуні? — Хосха був невисоким, худорлявим, із припорошеним сивиною чорним волоссям. Такі ж чорні очі виблискували на вузькому обличчі, надаючи йому схожості з пацюком.

— Ти — ні до чого. Мені потрібен ваш король.

— Звідки ти можеш про нього знати? — голос Хосхи сочився сарказмом.

— Ось звідси, — у пальцях Агавіге прокрутилася мідна монетка з перекресленим оком. Хосха примружився.

— Звідки вона в тебе?

— Мені її дав король злиднів одного маленького містечка. Сказав, що вона слугуватиме мені перепусткою до короля злиднів Сазора, — Агавіге стала так, щоб світло від свічок не потрапляло їй в очі.

— Я зараз заберу це в тебе, а ти отримаєш перепустку до сусіднього борделю, — Хосха явно не збирався нікуди її вести.

Агавіге, розлючена затримкою, коротко рикнула, очі зблиснули червоним. Між апетитних коралових губ засяяли ікла. Хосха позадкував. Вампірів він боявся. До мокрих штанів. Після того, як у нього на очах вампір висмоктав кров сусідської служниці, Хосха намагався до кровососів навіть не наближатися, за можливості запасаючись амулетами, що нібито їх відлякували. Ось і зараз він намацував у кишені срібну платівку з вибитими на неї рунами. Затиснувши в руці платівку, Хосха спробував стати подалі від вампіреси, але вона йому такої можливості не надала.

— То що? Відведеш мене до короля чи станеш ранньою вечерею?

— Відведу.

Похід темними вулицями завершився біля воріт невеликого приватного будинку. На умовний стукіт висунулася неголена заспана фізіономія. Побачивши кільце, тицьнуте йому під ніс пізнім гостем, власник неголеної фізіономії відчинив двері.

— Я знаю куди йти. Жінка зі мною, — Хосха впевнено перетнув невелике подвір'я і постукав у вхідні двері. Церемонія повторилася. Двері відчинилися. Слуга в темному одязі пішов попереду, кинувши на ходу: — Йдіть за мною. Пан Кайєтрі ще не лягав.

Агавіге, почувши ім'я, насторожилася. Невже він? Таких збігів не буває! Не може Ріарг Кайєтрі бути королем злиднів Сазора. Чи може? Її давня ганьба, похована на задвірках пам'яті. Агавіге випрямилася, начепила на обличчя маску холодної ввічливості та презирливої зверхності вампіреси з давнього Клану Кіаречде.

Двері відчинилися, Агавіге злегка примружилася. Перехід від темного коридору до яскраво освітленої кімнати був різким і навіть болючим для чутливих очей вампіреси. Агавіге на кілька секунд затрималася на порозі й ступила всередину.

— Агавіге! Не може бути? Яка примха Долі привела тебе до мене, невловного? — чоловік задоволено мружився, наче ситий кіт, але його сталеві очі невідривно стежили за небезпечною гостею.

— Тобі не здається, що нагадувати голодному вампіру про помилки молодості, м’яко кажучи, не дуже розумно, — протягнула Агавіге, сідаючи навпроти господаря.

— Мені нічого не загрожує. Тобі щось від мене треба, інакше ти б взагалі сюди не прийшла, — Ріарг усівся зручніше, розкурив люльку, вказавши слузі на два келихи. Слуга миттю наповнив їх ароматним вином, після чого був виставлений із кімнати помахом руки. Коли за ним захлопнулися важкі дубові двері, король злиднів одразу споважнів.

— Тільки не кажи мені, що ти прийшла за моєю головою.

— Не перебільшуй свою значущість. Ти зник із поля зору, і наразі до тебе нікому немає діла, — Агавіге принюхалася до вмісту келиха, але пити не стала.

— Однак ти тут. Як ти мене знайшла? — Ріарг відпив вина і знову взявся за люльку.

— Я тебе і не шукала. Мені потрібен король злиднів Сазора, — Агавіге закинула ногу за ногу і облизнулася.

— Невже апетитнішого нікого не знайшлося? — чоловік усміхнувся.

— Знайшлося. Мені потрібна допомога. Я заплачу, — вампіреса зблиснула іклами, в очах запалали рубінові вогники.

— Грошима? О, ні. Ти визнаєш себе моїм боржником, — Ріарг поставив на стіл келих, відклав люльку і нахилився над столом до Агавіге. — Що тобі потрібно?

— Мені потрібна карта замку Кігена Пейара, якщо тільки це його справжнє ім'я. Він — маг і загарбав дещо, що йому не належить, — Агавіге своєю чергою нахилилася над столом, і її обличчя опинилося майже впритул до обличчя Ріарга.

— Так просто? Карта особистих покоїв одного з найсильніших магів Мехара, якого побоюється сам король. Такої карти в мене немає.

— А яка є? — Агавіге сексуально облизнулася, але це могло обманути кого завгодно, тільки не того, за ким понад пів року полювала ця красуня, що коштувало жертві полювання сивого волосся та нічних кошмарів. Останні час від часу таки відвідували невловимого злодія навіть через майже п'ятнадцять років.

— У мене є копія карти підземель. На ній нанесені вентиляційні шахти та освітлювальні колодязі. Але ти там не пролізеш. Тож тобі знадобиться лише карта підземель. Кіген влаштувався в одній із будівель давніх, що збереглися. Штурмом її брати марно. Під час Війни Могутніх цю споруду зруйнувати не змогли. Зараз і поготів немає нікого, хто міг би впоратися з охоронними артефактами давньої вежі. До неї в різний час добудовували всякі споруди, але вони виключно наземні. Підземелля тільки під самою вежею, — Ріарг відкинувся на спинку крісла і з цікавістю спостерігав за зміною виразів на доглянутому обличчі Агавіге, коли вона почала усвідомлювати перспективу, що відкривалася перед нею.