частина 8

Вампіреса наче стійку зробила. Ненав’язливо перекотила монету між пальцями й запитала:
— Що такого було в його обличчі, що вартувало б такої монети?

Злидар, мов загіпнотизований, стежив за блискучою монетою, що мигтіла у спритних пальцях Агавіге. Вампіреса тим часом задіяла і свої ментальні здібності. Але жебрак виявився не таким простим, як здавалося. Агавіге насупилася, а той хитро підмигнув їй:
— Це був чоловік у літах, бородатий, очі сірого кольору, — він замовк, роздумуючи про те, що спроба жінки понишпорити в його мізках була дуже навіть непоганою, і зважився: — Це маг. Я відчув його Силу, хоча він і намагався її приховати.

Монета полетіла до рук злидаря, а в пальцях Агавіге засяяла ще одна.
— Дізнайся, куди він поїхав, його ім’я — і отримаєш ще монету.

У душі жебрака жадібність боролася з обережністю. Зрештою він мовив:
— Чому ти гадаєш, що я зможу це зробити?
— Тому що ти — король злидарів, — Агавіге усміхнулася, побачивши здивовану фізіономію. Жебрак відчував, що хтось лізе в його думки, але не очікував, що жінка встигла щось із них виудити. Чоловік посовався на своїй підстилці, зиркнув на жінку. Помітив червоний відблиск у зіницях, відзначив загальну блідість обличчя. Підозра переросла у впевненість. Тягатися з вампіром він не міг, тому кивнув.
— Мені потрібна ніч. Уранці, перед сніданком, скажу, що дізнався.
— Добре, — Агавіге рушила до столика.

— Піду прогуляюся, а ви відпочиньте. Завтра рано вставати, — ліканін сіпнувся був до неї. — Ойху, йди в кімнату. Я приду пізніше, — вампіреса вислизнула у двері й розчинилася в темряві.

— Пішли спати, — Грег першим підвівся з-за стола й попрямував до кімнати. Шиара зиркнула на нього, потім на ліканіна. Встала, потягнулася з котячою грацією, підмигнула Ойху й пішла до сходів, звабливо погойдуючи стегнами. Ойх удав, ніби допиває залишки вина. Агавіге полює швидко, тим паче, що в місті завжди можна загризти запізнілого гуляку. Ризикувати своїми стосунками з вампіресою через хвилинну примху дроу… Ну, ні. Звільніть. Нехай Грега спокушає. Йому давно пора.

Ойх поставив на стіл кухоль, кинув у порожню миску кілька монет. Шиара вже ввійшла у двері, що вели до сходів, тож ліканін, більше не затримуючись, пішов до своєї кімнати.

Його тактика виправдала себе. Ойх навіть не встиг як слід заснути, коли поруч із ним лягла оголена Агавіге. Ліканін подумки порадів, що не піддався на провокацію Шиари.

Грег прислухався до шурхоту, що долинав із кімнати дроу. Потім спіймав себе на думці, що згадує, як він доглядав за жінкою, коли та лежала непритомна, згадував її струнке сильне тіло. Гобліна кинуло в піт, він посовався на ліжку. Навіть підвівся з наміром піти до Шиари дізнатися, як вона почувається. Уже спустив ноги з ліжка, але в останню мить згадав, який погляд дроу кинула на Ойха. Подивився на своє відображення в каламутному дзеркалі, що висіло біля дверей, і знову влігся у ліжко.

Уранці спустилися поснідати. Злидар був на місці. Лежав на своїй підстилці, обгризаючи свинячі реберця та прихльобуючи пиво. Ойх тільки хмикнув. Хотів замовити й собі, але під суворим поглядом Агавіге взяв велику миску м’яса з кашею та обмежився водою. Грег і Шиара мовчки жували, ні в що не втручаючись. Агавіге підійшла до жебрака, присіла поруч із ним навпочіпки. На її пальцях знову затанцювала золота монета.

— Кіген Пейар. Хоча це може й не бути його справжнім ім’ям. Прямують до міста Сазор. Це велике місто за кілька денних переходів на південь. Живе там маг чи ні — дізнатися не вдалося. Його слуги потайні, не п’ють і зайвого не бовтають.

— Гоблін із ними?

— Не знаю. Вони всі на одне обличчя. Можливо, його продали. Серед слуг та охорони мага всі були високі, — злидар запитально подивився на вампіресу. Агавіге кинула йому монетку. Трохи завагалася, з хитрим прищуром поглянула на жебрака, потім вийняла ще одну золоту монету.

— У кожному місті є свій король злидарів, — проспівала вампіреса. Чоловік кинув на неї швидкий погляд. Агавіге продовжила: — Мені потрібно швидко його знайти й отримати необхідну інформацію. Злидар мовчав, старанно відводячи очі. Агавіге коротко рикнула, чоловік не втримався і підвів голову. Вампіресі цього вистачило. Жебрак дивився на свою співрозмовницю, як кролик на удава. Відвести погляд він не міг, а спроба викинути її зі своєї голови не вдалася.

— Мені потрібна така монета, — у пальцях Агавіге з’явився ще один золотий. Злидар, наче загіпнотизований, дивився на монети, що крутилися в пальцях вампіреси й виблискували жирним золотим блиском. Його рука поза волею господаря потягнулася до кишені. Агавіге надавила на мізки злидаря. З виразним скреготом зубів той простягнув на долоні стару мідну монету. Замість королівського профілю на ній красувалося перекреслене навхрест око. Агавіге ікласто усміхнулася, підвівшись на весь зріст. На відкриту долоню жебрака полетіли два золотих, а задоволена вампіреса повернулася до столу.

— Збираємо речі й їдемо до південних воріт. — Агавіге пішла до сходів, Шиара — слідом. Чоловікам нічого не залишалося, як піти за ними.

Коли вампіреса спустилася вниз разом з Ойхом, навантаженим поклажею, Шиара і Грег, який тримав у руках дві сумки, уже сиділи на стільцях біля вхідних дверей. Агавіге, кинувши швидкий погляд на цю пару, тільки хмикнула й помчала до стайні.

За пару годин під’їхали до воріт. Вампіреса кинула стражникам дрібні монети. Безперешкодно виїхали з міста, попереду простягався наїжджений тракт, що вів на південь.

Грег, розлючений зневажливим ставленням Агавіге до звістки про продаж Хогла, зупинив свого мула і голосно запитав у вампіреси:

— Я правильно зрозумів? Хогла повезли в невідомому напрямку, можливо, продали в рабство, а ми замість того, щоб його шукати, їдемо на південь за магом?

— Ти правильно мене зрозумів, — холодно відповіла йому Агавіге, споглядаючи гобліна зверху вниз. Його мул був набагато нижчим за інших коней, та й сам Грег високим зростом не вирізнявся.