частіна 7

Надвечір на обрії замиготіли вогні невеликого містечка. Усі мимоволі прискорилися. До міста увійшли вже в темряві. Брами та варти не було. Поселення розкинулося на роздоріжжі чотирьох шляхів і жило з торгівлі, трактирів та заїжджих дворів. Гноми часто привозили сюди свої товари. Ельфи, що мешкали південніше, теж не нехтували місцевими ринками. Люди приїздили з найвіддаленіших куточків, бо гноми та ельфи рідко виставляли свої вироби на продаж, а славилися вони далеко за межами містечка. Називалося воно просто й невигадливо: «Торгове». З часом місто розрослося, мешканців побільшало. Ельфи та гноми, не бажаючи втрачати левову частку прибутку, повідкривали власні крамниці, що мали неабияку популярність.

Наближався час осіннього ярмарку. Попри величезну кількість заїжджих дворів та готелів, вільних місць було обмаль. Починали з’їжджатися купці.

Агавіге йшла попереду всіх, розглядаючи готелі. Ось вона зупинилася перед двоповерховою будівлею, що мала заможніший вигляд за інші. Навколо готелю витали принадні пахощі випічки та смаженого м’яса. Вампіреса зайшла всередину. Грег притримав стулку дверей, щоб Ойх не вдарив голову Шиари об одвірок. Агавіге підійшла до стійки. За кілька секунд вона встигла зачарувати господаря готелю і, побрязкуючи ключами, мовила:
— Я винайняла дві кімнати на другому поверсі, домовилася про гарячу воду та вечерю. Відпочивайте, мийтеся. Вечерю нам принесуть у кімнати. Снідати будемо вранці у загальній залі.

Ойх піднявся сходами і вклав Шиару на ліжко. Грега, який попрямував до сусідніх дверей, Агавіге підштовхнула коліном під зад у напрямку другого ліжка. Ойх, задоволено всміхаючись, пішов слідом за вампіресою до сусідньої кімнати. Грег перев’язав рани Шиари, які вже не кровоточили. Дроу, не розплющуючи очей, сама випила трав’яний чай. Грег навіть примудрився згодувати їй трохи бульйону. Викупавшись у чані з гарячою водою, який потім прибрали моторні слуги, задоволений гоблін розтягнувся на ліжку й миттєво заснув.

Розбудив його наполегливий стук у двері.

— Вставай, сплюхо, а то голодним залишишся, — сяючи, наче новий золотий, ліканін білозубо усміхався, стоячи в дверях. Грег почувався виспаним і відпочилим, але ду-у-же голодним.

Уся компанія вмостилася за одним столом. Ойх та Грег змітали все, що було виставлено. Агавіге з’їла трохи м’яса і випила вина. Коли хлопці розслаблено відкинулися на спинки стільців, вампіреса оголосила:
— Я зараз іду в місто. — Ойх подався до неї. — Ти теж ідеш. Грег наглядає за дроу. Нам потрібно, щоб вона якомога швидше звелася на ноги.

— Агавіге, її рани вже затягнулися, вона випила трохи чаю, але ще дуже слабка. Спробую нагодувати її бульйоном, — відпортував Грег. Вампіреса кивнула і кинула йому кілька монет: — Це вам на обід. Ми поїмо в місті.

Грег згріб монети, прихопив їжу, що залишилася, та майже повний глечик ягідного морсу й пішов до своєї кімнати. Агавіге розпорядилася принести туди чашку бульйону, а тоді в компанії щасливого Ойха вирушила в місто. Попередньо розпитавши господаря готелю про міський ринок, вона отримала найдокладнішу інформацію.

Поблукавши години дві, Агавіге з Ойхом вийшли на величезну ринкову площу. Нею снували натовпи люду, стояв невщухлий гомін голосів.

— Як ми шукатимемо тут гномів із гобліном? — Ойх був приголомшений. Ринок займав величезну територію, кількість крамниць, яток і магазинчиків не піддавалася ліку. Всюди снували розносники зі своїм крамом, нишпорили жебраки та злодії. Агавіге знизала плечима. Вона й не припускала, що ринок настільки величезний. Аби приховати розгубленість, вампіреса почала шукати крамницю, що належала гномам. Розпитавши перехожих, за годину вони вийшли до великого магазину, на фасаді якого красувалася яскрава вивіска: гном, що кує меч. Вивіска розгойдувалася на товстих ланцюгах, виблискуючи на сонці. Агавіге штовхнула окуті сталевими смугами грубі двері. Звичайна жінка їх навіть з місця не зрушила б. Лише завдяки своїй нелюдській силі вампіреса з гордим виглядом змогла увійти всередину. Ойх зайшов слідом, притримавши двері.

Стіни крамниці були завішані різноманітною зброєю. У кутку стояв прилавок, на якому були звалені сільськогосподарські вироби. Поряд із ним височів трохи менший — на ньому виставили залізне кухонне начиння та інші побутові дрібнички. У центрі приміщення висонів великий прилавок, за яким стояли двоє гномів. Один старший, інший зовсім молодий. Юнак, угледівши відвідувачів, вийшов з-за прилавка, прямуючи до них.

— Що бажають купити пан та пані?

— Мені потрібен хороший мисливський ніж, — мовив Ойх. Ніж йому був не те щоб украй необхідний, але й не завадив би.

Головне — почати розмову. Гном виклав перед ліканіном кілька ножів, які той заповзявся уважно розглядати. Агавіге часу не гаяла. Прикликавши всю свою вампірську чарівність, вона прогніздила: — Цю зброю ви куєте? Гарна.

Гном, розпустивши слині від її чарівної усмішки, одразу потрапив у пастку.

— Дещо в місті кують. Он той ніж, до якого приміряється ваш друг, був викуваний у Підгір’ї Срібної Сокири. Воно тут неподалік.

— З того Підгір’я часто товари на продаж привозять?

— Досить часто. Востаннє буквально п’ять днів тому привозили.

— Привозять лише зброю?

— Не тільки. Багато різного. Навіть бранців іноді привозять, — гном остаточно «поплив». У питання вампіреси та власні відповіді він зовсім не вдумувався.

— Бранців явно не ви продаєте, — Агавіге ще раз усміхнулася, облизнувши коралові губи, вміло підкреслені помадою. На її блідому обличчі вони миттєво притягували погляд, а в чоловіків викликали неконтрольований напад жадання. Гном, який уже ледь міркував, позбувся останніх гальм.

— Бранців на ринок відводять. Є напівлегальний ринок рабів. Він за кінними рядами. Там люд сам на роботу наймається. Деяким допомагають влаштуватися, — гном хитро всміхнувся. Агавіге, зрозумівши, що більше вони нічого путнього не дізнаються, кинула короткий погляд на Ойха. Той усе збагнув правильно, тим паче, що чув усю розмову.