частина 2

У «Сідлі Баранця» довелося затриматися. Кімнати тут були дорогі, і вампіреса не збиралася залишатися на ніч — вона не любила міста так само, як і Ойх. Він влаштувався за дальнім столиком так, щоб бачити тих, хто заходить. Грег розмістився на підлозі біля каміна; місця він займав небагато навіть з усіма своїми сумками, тому ніхто не заперечував. А вампіреса вирушила блукати містом. Ойх провів її уважним поглядом і побажав удачі, Грег нічого не зрозумів. Зате він зрозумів, що вони чекають на якусь людину, яка, можливо, бачила і знає, куди подівся його братик із яблуком. Часу було вдосталь, і він задрімав. Прокинувся Грег від того, що хтось через нього спіткнувся.

— Якого демона ти тут розлігся? — гаркнув невдоволеним голосом чоловік із розкуйовдженою бородою. Він спробував штовхнути гобліна, але його зупинив різкий вигук Ойха.

— Гей, не чіпай його!

Чоловік різко розвернувся, знайшов очима ліканіна і рішучим кроком попрямував до нього. На пів дорозі перед ним виник Фуртар і тихо, але з металом у голосі промовив:

— Ти ж знаєш, що я не дозволю вчинити бійку в моєму закладі. Йди за стіл, зараз тебе обслужать.

Гоблін проґавив момент, коли з’явився той тип, на якого вони чекали. Він з апетитом поглинав курку, яку вирішив замовити на вечерю. Перерахувавши монети, видані дядьком, він вирішив, що цілком може собі дозволити курку.

— Ось він, — промовила вампіреса і миттєво опинилася біля барної стійки.

У Грега від подиву шматок застряг у горлі. Поки він відкашлювався, Агавіге вже повернулася.

— Збирайтеся, час у дорогу.

Нікого не чекаючи, вона попрямувала до виходу. Ойх пішов за нею, крикнувши через плече:

— Наздоганяй!

Гоблін поспіхом засунув залишки курки в сумку, туди ж полетіли хліб та овочі, і побіг до стайні.

Поки сідлали коней, Агавіге розповіла про підсумок розмови з хорошим знайомим Фуртара.

— Хогл був у місті пару днів тому, пропонував артефакт усім, кому міг, але на призначену йому зустріч не з’явився, і в місті розшукати його не змогли. Більше того, ніхто не знає, коли і як він покинув місто. Єдина зачіпка — це північна брама: стражники казали, що було щось дивне в подорожніх, які виїздили з міста.

— Але ми його знайдемо? — запитав Грег, забираючись у сідло свого мишастого поні.

— Від мене ще ніхто не йшов, — відповіла вампіреса і торкнула ногами боки жеребця.

— А чому ми їдемо вночі, чи не краще почекати до ранку? — Грег осмілів і вже не соромився ставити запитання, що його цікавили.

— Я дивлюся, у когось проблеми з нічними подорожами? — поцікавився Ойх, Агавіге ж не вважала за потрібне навіть озирнутися на гобліна.

— Так, — сумно зітхнув Грег, — хоч я і гоблін, але в темряві нічого не бачу, тільки при світлі місяця. Я таким народився, батьки навіть спочатку думали, що я сліпий.

— Н-да, дивний ти гоблін, неправильний, — хмикнув Ойх, — але сьогодні не переймайся: хмар немає, місяць яскравий, поїхали!

Від міста вони від’їхали зовсім недалеко, на першому ж перехресті вампіреса зупинила коня. Спішилася, пройшлася дорогою, подивилася на місяць.

— Встигнемо, злазьте з коней!

— І що тепер буде? — поцікавився Грег в Ойха.

— Трішки магії, не бійся.

Агавіге попорпалася в сумках, дістала свічки — товсті, чорні, — якийсь мішечок і кресало. Обережно розв'язавши зав'язки на мішечку, вона повільно, тонкою цівкою почала малювати на самому перехресті якусь фігуру. Усе, що відбувалося, здалося Грегу нереальним. Що він тут робить? Темна стіна лісу лякала його, тиша здавалася зловісною. Він зщулився — швидше б усе закінчилося.

Вампіреса закінчила малювати, розставила свічки, запалила їх, скинула камзол і повернулася до гобліна.

— Лишився останній штрих, — спокійно сказала вона, — іди-но сюди.

— На-авіщо? — злякався Грег і зробив крок назад. Тільки зараз він помітив її нігті — довгі, майже чорні й дуже гострі. А очі! Вони відливали кров’ю! А якщо додати криву посмішку, що оголила одне ікло, будь-хто б злякався.

Гоблін позадкував, подивився на Ойха. Той спокійно тримав за поводи коней і зовсім не хвилювався, навіть підмигнув Грегу.

— Що ви збираєтеся робити? — запитав тонким голосом гоблін, роблячи ще пару кроків назад.

— От же ти бовдур! — невдоволено кинула вампіреса. — Чого вас там вчать? Мені потрібна твоя кров, щоб знайти твого братика! Іди сюди, час минає!

Багата фантазія Грега вмить намалювала мальовничу картину: як гострі зуби вампіреси розривають його горло, як він падає, захлинаючись кров’ю, а вранці перехожі знаходять у кущах його труп. Ну вже ні! Він розвернувся і зі швидкістю зайця метнувся до найближчих кущів, але кущ виявився терниною. Грег з розгону влетів у нього і застряг. Шипи міцно схопили його за одяг, роздряпавши обличчя та руки. Він спробував сіпнутися, але застряг ще дужче.

— Ой, — пискнув він, — я застряг.

— О боги, що за  телепень!

З куща його витягнув Ойх, Агавіге не стала лізти в колючки. Вигляд гоблін мав жалюгідний: увесь подряпаний, він продовжував тремтіти від страху. Вампіреса не стала з ним панькатися, різко смикнула за руку, підвела до знака і, несподівано для Грега, вкусила його за палець.

— Ай, що ви робите? — Грег спробував зомліти, але Агавіге і цього не дала зробити. Вона підтягнула його до самого краю руни і бризнула на неї краплями крові, що витікали з укушеного пальця. Одразу відштовхнула гобліна і промовила заклинання. Грег, не втримавшись на ногах, гепнувся на п'яту точку і заворожено дивився, як засвітилися краплі його крові, збираючись у лінію.

— Вставай! — гримнула на нього вампіреса. — Їдемо.

Швидко зібравши свічки та знищивши сліди магії, вони вирушили в дорогу.

— Щось не так, — сказала вона Ойху; їхні коні йшли кроком пліч-о-пліч. — Хтось намагався замести сліди. Якби Грег не був родичем, закляття не спрацювало б. Мені здається, що нашого гобліна поцупив загін гітьянок, тільки от навіщо їм артефакт?