частіна 1

Яблуко впало прямо перед довгим носом Грегора і, зблиснувши сріблом на боці, закотилося в траву. Гоблін замислено почухав кінчик носа і пробурчав:

— Отак завжди, щойно зберуся зробити щось добре.

Він із кректанням, знехотя, поліз діставати неслухняне яблуко. Не встиг розігнутися, як на спину йому впало ще одне.

— Та що це коїться? — гучно обурився Грегор.

«Мабуть, не просто так дядечко не схотів сам іти за цими яблуками», — подумав він і покрутив у руці яблуко. У місячному світлі його бік знову зблиснув сріблом.

— Ану, ану... — гоблін підніс яблуко під промінь місяця. На гладенькому боці чітко виднівся дивний малюнок, що складався з кіл та овалів.

— Оце так справи, — Грегор не став сушити голову над малюнком, а заповзявся методично збирати яблука в кошик, а це, незвичайне, засунув у кишеню штанів. Хай дядечко з ним розбирається.

Збирання яблук — справа суто автоматична. Руки роблять, а голова зайнята думками. Точніше, однією: що ж там намальовано? Яблуко він віддасть, а от дивний малюнок мимоволі засів у голові й не давав спокою.

Грегор належав до роду Горшаків. Його батьки, Кіла та Леккір Горшаки, відомі своїми феєрично вдалими аферами, померли не своєю смертю під час останньої, найголовнішої Афери. Грегора встигли завести у перерві між двома оборудками. Малий Грег майже весь час жив у сім’ї Леккірового брата — Гелді Горшака. Гелді працював бібліотекарем у столичному Музеї Реліквій, Артефактів та Магічних Амулетів. У просторіччі — МРАКу. Коли Кіла та Леккір загинули, Грег просто залишився в родині Гелді. Тож зараз він закінчував збирати яблука в дядьковому саду, але... Ген авантюризму, успадкований від батьків, не давав спокою.

Грег поставив кошик на траву, переліз через підвіконня до своєї кімнати, взяв аркуш паперу, олівець і перемалював візерунок з яблука. Виліз назад у сад, підхопив кошик і побіг у бік комори.

Він уже було зібрався поставити повний кошик у комору, але згадав, що дядько наказав принести яблука до нього в кабінет. Грег не став сушити голову, звідки той знав про незвичайне яблуко — зараз і так усе з’ясується. Який сенс мучити себе здогадками?

Дядечко Гелді (усі домочадці так його і звали — дядечко) сидів у себе в кабінеті в улюбленому кріслі й захоплено записував результати підрахунків у товсту книгу. При цьому обличчя він мав, як і всі люди, що пишуть, вельми скорботне. Шурхіт біля дверей змусив його відірватися від роботи й підняти голову.

— Що там таке? — гучно запитав він. — Грегу, це ти? Чого ти мнешся під дверима, заходь.

Двері відчинилися рівно настільки, щоб Грег зміг просунутися всередину. Він любив бувати в кабінеті дядька, але його нечасто сюди кликали. Грег багато б віддав за можливість засунути носа в численні фоліанти, що стояли на полицях уздовж усіх стін дядькового кабінету.

— Усе зібрав? — вимогливо запитав дядечко Гелді.

— Так, дядьку. Ось, зібрав усе, що було.

Грегорі поставив кошик на стіл. Дядечко із задоволенням потягнув носом, вдихаючи яблучний аромат.

— Нічого незвичайного не сталося? — заглядаючи в очі племіннику, стиха поцікавився Гелді.

— Ну... — протягнув Грег, не помітивши загребущого вогника в очах дядечка, — майже нічого, якщо не рахувати цього.

І він різко витягнув яблуко з рунами з кишені та поклав на стіл перед носом дядька.

— Оце ви називаєте незвичайним?

Гострий довгий ніс дядечка Гелді витягнувся ще більше. Ніздрі роздулися, наче у звіра, що зачував здобич.

— Де ти його знайшов? — у голосі дядечка виразно чулася цікавість, змішана з недовірою.

— Не повірите, дядечку. Воно звалилося мені на голову, коли я збирав яблука. Це впало зі старої кривої яблуні, що росте біля великої бочки з водою.

Гелді уважно вдивлявся у фізіономію племінника, але вона не виражала нічого, крім подиву, приправленого дещицею цікавості, що було цілком зрозуміло. Його б теж розбирала цікавість, якби йому на голову впало Срібне Яблуко, що явно було сильним артефактом. «Мабуть, спрацювала кров Кіли з роду Туторд, що славився своєю здатністю знаходити найнебезпечніші артефакти Мехара та працювати з ними. Не дарма покійний Леккір, який і сам мав неабияке чуття, узяв за дружину сироту, що мила нічні горщики у своїх далеких родичів. А от як і ким артефакт такої сили був захований на яблуні? Чому впав саме зараз? Сильний вітер не раз дув, а сьогодні якраз вітру взагалі немає». Гелді випірнув зі своїх думок. Грег стояв навпроти його столу і позіхав, ризикуючи вивихнути собі щелепи.

— Молодець, яблука всі зібрав і це не затаїв. Заробив одне бажання, — дядечко вирішив відволікти хлопця від непотрібних думок апетитною «пампушкою».

— Дядечку, а можна мені отримати абонемент до бібліотеки МРАКу? Хочу підтягнути артефакторику. Нам дають, але мені цього замало.

Гелді почухав підборіддя. Подумав, що він би скопіював собі малюнок на яблуці й спробував розгадати цю загадку. Думки Грега, схоже, йшли тим самим шляхом. Гелді вирішив ризикнути. Вийняв із шухляди столу бланк абонемента, заповнив його і зробив помітку про можливість доступу до закритої секції. Йому самому було цікаво, на що здатний артефакт такої сили. Те, що він може чимало, було зрозуміло й дурню. Сам Гелді дурнем не був і підставляти власну голову не хотів, а от володіти й керувати артефактом величезної сили — прагнув. Тож нехай племінник підставляє свою голову, авось виживе і здобуде так необхідні самому Гелді знання.

Проводжавши задоволеного племінника, дядечко замкнув двері кабінету на три оберти і, взявши яблуко, підійшов з ним до вікна. У місячному світлі руни відливали чистим сріблом. «А може, продати його комусь, від гріха подалі? — подумав Гелді. — Багато магів заплатять за такий артефакт хороші гроші». Так і не дійшовши жодного рішення, він вирішив покласти яблуко в сейф — так буде надійніше. Час покаже, що з ним робити.

Тиждень минув тихо й спокійно. Грег увесь вільний час стирчав у бібліотеці, шукав бодай щось про свою знахідку, але поки що безрезультатно. До кінця тижня його двоюрідний брат Хогл (вискочка й зануда, що прагнув насалити Грегу будь-якими способами) кудись поїхав. Грег лише зрадів цьому — можна спокійно займатися. А в суботу дядечко, зазирнувши в сейф, не виявив там ні грошей, ні яблука. Галасу піднімати він не став, де з ким поговорив, декому написав листи, і в результаті в понеділок із самого ранку Грега терміново покликали до кабінету дядька.