Епізод шостий: відступ самітників і пастка на лузі

Мор, Вук і Нук дедалі більше наближалися до рідного гоблінума. Вони бачили, що самітник поступово наздоганяє їх. Він навряд чи впорався б із трьома гоблінами, але затримати їх на деякий час цілком міг. Великоноси ні на мить не забували, що вдома всі сподіваються на них і з нетерпінням чекають. Тож часу втрачати не можна. Тому Нук і Вук переглянулися, кивнули один одному й вирішили зупинитися.

— Біжи. Ми його затримаємо, — сказав Нук.

Мор теж хотів зупинитися, але брати почали підштовхувати його, щоб він продовжував бігти.

— Добре. Але будьте обережні, — попередив Мор.

Вибігши з лісу й підібравшись зовсім близько до околиць гоблінума, він ледь не натрапив на самітників. Вчасно схаменувшись, Мор побачив, що вся східна половина гоблінума зайнята ворогом. Йому довелося зробити великий гак, щоб потрапити до гоблінума із заходу. Тут нікого не було. Усі, хто не міг битися, втекли на дальній луг.

Мор побачив, що самітники просуваються вперед і зовсім скоро займуть центральну площу. Він нервово почав шукати очима того, від кого зараз усе залежало.

— Браха, ти тут? — щосили крикнув Мор.

— Я тут. Швидше сюди, — озвався Браха, який ховався в будинку на сусідній вулиці.

Мор підбіг до нього й показав шкатулку.        

— Так, це вона. А ось ключ, — сказав Браха.

Мор вихопив його й почав швидко тикати в замок. Нарешті замок піддався, і шкатулка відкрилася. У ній лежав їхній порятунок. Мор віддав шкатулку Брасі й побіг шукати наглядача Огла.

Насилу відшукавши його на одній із вулиць серед десятків великоносів, які билися, Мор знову голосно закричав. Наглядач Огл одразу обернувся, бо тільки й чекав цього голосу. Він відразу кинувся до Мора.

— Ну що, вдалося? Якщо ні, то ми всі загинемо, — схвильовано сказав наглядач Огл.

Лише тепер Мор помітив на ньому десятки ран.

— Так, наглядачу. Шкатулка у нас, і в ній ще багато мішечків, — швидко відповів він.

— Добре. Скоріше неси її сюди.

Коли шкатулка опинилася в руках наглядача, він одразу побіг до воїнів і почав кожному давати по мішечку. Так він бігав від вулиці до вулиці.

З кожною випитою мурашиною силою опір великоносів ставав дедалі запеклішим. Дуже швидко мурашина сила була вже у всіх великоносів, і на площі їм вдалося зупинити просування самітників. Але сил, щоб вигнати їх із гоблінума, усе ж не вистачало, бо на той час багато хто загинув.

Допомога прийшла звідти, звідки наглядач Огл зовсім не очікував її отримати. У запалі битви він не побачив, як на західну околицю гоблінума в'їхав великий загін великоносів. Виявилося, що вони прибули з гоблінума, який раніше відмовився допомогти. За цей час у них з'явився новий наглядач, який виявився гіднішим за попереднього. Коли наглядачу Оглу повідомили про них, він не приховував своєї радості. Привітавши наглядача та всіх його гоблінів, він дав їм мурашину силу, і вони відразу кинулися в бій.

Тепер у великоносів з'явилося достатньо сил, щоб тіснити ворога. Під їхнім натиском самітники поступово почали відступати. Мор теж рвався до бою, але наглядач Огл зупинив його.

— Я роздав мурашину силу всім нашим воїнам. Тому шкатулка поки що не знадобиться. Але це найцінніше, що в нас є, і я хочу, щоб ти став її хранителем, — сказав він Мору, якому нічого не залишалося, як виконати наказ наглядача.

Тим часом наглядач Аппо і Торул уже виїхали з лісу, перетнули смугу давно згаслого багаття й неспішно наближалися до мурашників. Наглядач Аппо дивився вдалину, де можна було розгледіти гоблінум, заповнений його воїнами. Звідси здавалося, що вони вже захопили його.

— А ось і наш ключ до майбутніх перемог. Зараз оглянемо їх і рушимо до гоблінуму, — показав він на мурашники.

— Звісно, наглядачу. Але не забувайте про шкатулку. Можливо, ви вже віддасте наказ нашим воїнам, щоб вони почали шукати тих, хто її викрав? — нагадав Торул.

— Якщо гоблінум захоплений, значить, великоносів розгромлено. Тоді кому вони даватимуть мурашину силу? Не хвилюйся. Довго ховатися від нас у лісі вони не зможуть. Зараз поїдемо до гоблінуму, і я накажу кинути всі сили на їхні пошуки.

Наглядач Аппо розглядав мурашники й задоволено кивав, наче вони щось йому говорили.

— Треба буде залишити тут найкращих воїнів, щоб вони день і ніч охороняли їх. Якби ці дурні великоноси зробили так само, то я б не привів сюди своє військо, і багато хто з них був би живий. Але я не припущуся такої помилки. Мурашники належать лише мені, і ніхто більше не посміє навіть наблизитися до них.

— Це мудре рішення, наглядачу. Адже без мурашиної сили все завалиться. Тому я прошу вас якнайшвидше відправити наших гоблінів на пошуки.

У Торула не виходила з голови шкатулка, і він починав нервувати.

— Заспокойся, — холодно сказав наглядач. — Я сам вирішу, кого і куди відправляти. А що це там відбувається? На околиці гоблінуму наших воїнів стає дедалі більше. Але якщо вони наступають, має бути навпаки.

Наглядач Аппо вдивлявся в гоблінум, де самітники під натиском великоносів відходили з вулиць. Він продовжував дивитися, і в його очах з’явилася тривога. Йому ставало дедалі краще видно, як його військо відступає.

— Чому вони відступають? Як це можливо? Адже в них є мурашина сила, — розгублено промовив наглядач Аппо.

— Вочевидь, тепер вона є й у великоносів. Мурашина сила з твоєї шкатулки, зарозумілий дурню! — в істериці закричав Торул.

— Як ти посмів, так зі мною розмовляти! Я — верховний правитель усіх самітників! — наглядач Аппо підняв меч.

— Ти дурний і ні на що не здатний гоблін. Ось хто ти. Я відкрив тобі мурашину силу. Я дав тобі все для підкорення Гоблінського лісу. Я твоїми руками хотів здійснити все те, про що мріяв останні роки! Але ти не зміг захопити навіть один гоблінум. Ти жалюгідний дикий гоблін-невдаха, і я більше не збираюся перебувати поруч із тобою!

Торул проскакав повз мурашники, заскочив у ліс і зник за деревами. Розгніваний наглядач Аппо хотів погнатися за радником і вбити його, але потім зупинився.