Епізод п’ятий: три хоробрі великоноси беруться до справи

Вук нервово поглядав на дерево й ніяк не міг дочекатися сигналу від Мора. Війська самітників уже не було, а поруч із наглядачем Аппо залишилося п’ятеро гоблінів. Укотре піднявши голову, Вук нарешті побачив, як Мор махає йому рукою. Він кивнув, підвівся, вийшов на відкрите місце, щоб самітники добре його бачили, і закричав:

— Гей ви! Дикуни зі сходу! Від вас смердить болотом так, що неможливо дихати! Швидко забирайтеся з нашої землі, поки я не показав вам, на що здатний мій меч!

Вук зробив грізне обличчя, вихопив меч і почав ним розмахувати, погрожуючи самітникам.

Наглядач Аппо схопився на ноги й вихопив меч, вирішивши, що на них збираються напасти. Але, придивившись, упізнав у товстому рудому гобліні втікача-великоноса.

— Оце так удача! Сам прийшов. А де ж двоє твоїх друзів? Напевно, вже втекли в західні гори, а ти вирішив прийти сюди й налякати мене? Схоже, ти не лише найтовстіший, а й найдурніший у вашому гоблінумі. І зараз ти заплатиш за свою дурість. Схопити його! І схопити живим!

Четверо самітників одразу кинулися на Вука, який тільки цього й чекав. Зверху за всім уважно спостерігали Мор і Нук з барильцями в руках. Самітники підбігли до Вука й на мить зупинилися перед виставленим уперед мечем.

У цей момент Вук крикнув:

— Кидайте!

І відразу відскочив назад.

Самітників збентежив цей крик. Вони забарилися лише на мить, але поруч із ними вже розбивалися барильця. Вилетівші бджоли закружляли навколо чотирьох двоногих істот, ніби вирішуючи, чи справді саме вони є їхніми кривдниками. Помахи мечів швидко допомогли їм визначитися.

Бджоли накинулися на гоблінів, які відчайдушно намагалися відігнати їх мечами. Але це не налякало їх, а лише розлютило.

Вук, побачивши, як на його очах від укусів опухають тіла самітників, про всяк випадок відійшов ще далі.

Наглядач Аппо злякано спостерігав за бджолиною розправою й уже подумував утекти якомога далі від цього місця. Хто знає, що спаде на думку цим літючим чудовиськам.

Не маючи більше сил терпіти біль і не розуміючи, як позбутися бджіл, самітники почали розбігатися в різні боки. Бджоли, звісно, рушили за ними.

Навколо знову запанувала тиша.

Тоді Мор і Нук спустилися з дерев.

— Я так і думав, що ви десь поблизу. Три нерозлучні великоноси. І що ви робитимете далі? Спробуєте схопити мене чи вбити? Та ви мечі лише вчора взяли до рук. А сьогодні вже уявили себе великими воїнами? Рятівниками всіх великоносів? Ну ж бо, підходьте!

Самітник, що стояв поруч, відчуваючи впевненість наглядача, теж був готовий захищатися.

Мор, Нук і Вук дістали мечі й рушили вперед.

Підійшовши ближче, Мор помітив позаду наглядача плащ, на якому лежала шкатулка — саме така, яку описував Браха. Але він швидко відвів погляд. Нехай наглядач Аппо думає, що вони прийшли по нього, а не по шкатулку.

— А ви, виявляється, боягуз, — сказав Мор. — Ховаєтеся тут, у лісі, поки ваші воїни там помирають. Який же ви після цього наглядач? Ви нікчемний гоблін, якому ніколи не підкориться жоден клан.

Мор спеціально говорив так, щоб розлютити наглядача.

— З мурашиною силою мені підкоряться всі клани. І першими будуть великоноси. Але ти цього не побачиш, бо скоро помреш, як і двоє твоїх друзів.

Наглядач Аппо справді розлютився, але не відходив від плаща. Дістатися до шкатулки поки що не було жодної можливості.

Кілька разів гобліни схрещували мечі, але проти двох підготовлених самітників Мор, Вук і Нук нічого не могли вдіяти.

— Складіть мечі, і тоді ваша смерть буде швидкою. Якщо ні, я поріжу ваші тіла, і ви помиратимете в муках, стікаючи кров’ю.

Наглядач Аппо вже переконався, що великоноси, які стояли перед ним, не надто вправні у володінні мечем.

Мор теж розумів, що просто обійти самітників і дістатися до плаща не вдасться. Якби наглядач Аппо був один, він не зміг би встежити за трьома супротивниками.

Розмірковуючи, що робити далі, Мор раптом помітив, що позаду самітників земля почала повільно підійматися. Невдовзі там утворився невеликий горбик, і в гобліна не було сумнівів, хто його зробив.

«Але навіщо кріт-мисливець влаштував пастку саме тут? — подумав Мор. — Трави навколо майже немає, а отже, зайці сюди заходять рідко. Можливо, його привабив тупіт наших ніг?»

Він навіть на мить підняв голову, підозрюючи, що нагорі хтось справді їм допомагає.

Хай там як, Мор вирішив скористатися несподіваною допомогою. Зробивши ще кілька випадів у бік наглядача Аппо, він раптом різко ступив убік і обрушив свій меч на другого самітника. Той не очікував такої атаки й, захищаючись, трохи позадкував, але на горбик не наступив. Швидко оговтавшись, він знову став поруч із наглядачем.

Нук вирішив, що Мор хоче спочатку розправитися з цим воїном, а вже потім зайнятися Аппо. Він почав допомагати, завдаючи удар за ударом. Мор робив те саме. Тепер самітнику доводилося відбиватися одразу від двох мечів. Він знову трохи відступив. Його ноги ступали зовсім поруч із горбиком, але все ніяк не потрапляли на нього.

Тим часом Вук жваво стрибав перед наглядачем Аппо, показував грізне лице й не давав йому відволіктися.

І раптом пролунав дикий крик. Нога самітника нарешті наступила на горбик і провалилася в яму. Кріт миттєво накинувся на здобич, впиваючись зубами й кігтями, і почав тягнути її до нори. Самітник, відчуваючи біль і не розуміючи, що відбувається, різко смикнув ногою та аж підстрибнув, втрачаючи рівновагу. Падаючи, він зачепив наглядача Аппо, і той теж повалився на землю.

«Так навіть краще», — встиг подумати Мор.

Він кинувся до плаща.

За мить шкатулка була в нього в руках.

— Вона в мене! Біжимо!

Нук одразу рвонув слідом.

А Вук ще встиг підстрибнути й усім тілом навалитися на наглядача Аппо.

— Це тобі за товстого!

З мурашиною силою йому вдалося зробити це дуже спритно. Швидко схопившись на ноги, він кинувся навздогін за друзями.