РОЗДІЛ 17. САМІТНИКИ ГОТУЮТЬСЯ ДО НАПАДУ

Наглядач Аппо був у люті через те, що великоносам вдалося втекти. Їхня втеча зруйнувала всі його плани. Він чудово розумів, хто в цьому винен. Однак покарати самого себе наглядач, звісно ж, не міг. Тому наказав посадити в клітку гобліна, який охороняв льох. Бідолаху звинуватили в тому, що він не почув, як в’язні вибиралися з назовні. Дісталося і раднику. На думку Аппо, Торул мав підказати йому обшукати все, що належало великоносам.

— Якщо ти вчасно не даєш правильних порад, тоді навіщо мені потрібен такий радник? — дорікав він. — І хіба не ти казав, що великоноси — дурні гобліни? А насправді вони виявилися достатньо хитрими, щоб непомітно втекти від нас.

— Прошу вибачення за свою недалекоглядність, наглядачу. Можливо, я навіть заслуговую покарання. Але все-таки не бачу в цьому необхідності, бо нічого страшного не сталося, — улесливо відповів радник.

— Як це не сталося? Я думаю, у тебе також немає сумнівів, що великоноси вибралися звідти за допомогою мурашиної сили. А якщо так, значить, зараз вони дуже швидко рухаються додому і скоро розкажуть усе, що бачили й дізналися. Після цього їхній гоблінум, а можливо, і всі гоблінуми великоносів почнуть готуватися до нашого нападу. Тож зненацька напасти на них ми вже не зможемо, — роздратовано відповів наглядач.

— Насмілюся не погодитися з вами. Несподіванка для нас не така вже й важлива. Важливе інше — скільки мурашиної сили буде у нас і скільки у них. Крім того, кістяк нашої армії складатимуть добре підготовлені воїни, а з їхнього боку виступлять вчорашні пастухи та робітники полів. То в кого тоді буде сила та удача? Я не сумніваюся, що у нас. Так, без несподіванки буде трохи більше загиблих гоблінів. Але війна не буває без смертей, так само як день не буває без сонячного світла, — спокійно пояснив Торул.

— От тепер я знову бачу перед собою справжнього радника Торула, який вселяє впевненість там, де з’являється сумнів, — уже значно м’якше сказав Аппо.

— Рад служити правителю самітників, — схилив голову радник.

— Так, так, ти правий. Саме так мене тепер називають усі наші наглядачі. Але я вважаю, що це зовсім не обов’язково. Адже важливо не те, як тебе називають, а те, як до тебе ставляться. Дуже часто той, хто лестить тобі в очі, за спиною бажає зла. Так от майбутня сутичка з великоносами покаже, у кого з наглядачів клятва була справжньою, а хто виявився вправним підлесником.

— Ваша проникливість гідна похвали, наглядачу. Скажіть, як скоро прибудуть гобліни для поповнення вашого війська?

— Очікую їх через чотири дні. Я відправив зі наглядачами Дагула. Він допоможе їм швидше впоратися. Як тільки гобліни будуть тут, ми почнемо підготовку до походу. Думаю, двох-трьох днів вистачить, щоб навчити їх тримати меч. А головну ударну силу складатимуть наші воїни на чолі з Лукдуном. Іноді мені здається, що з мурашиною силою цей гоблін один зможе протистояти цілій армії великоносів.

— Думаю, ви трохи перебільшуєте. Хоча Лукдун справді дуже сильний гоблін і ваш найкращий воїн. Саме тому за ним потрібно буде уважно стежити. Щоб він, відчувши, на що здатен, не повернув свій меч проти вас. Адже в цьому і полягає небезпека мурашиної сили, — обережно зауважив радник. І зробив це не тому, що переживав за Аппо, а тому, що не хотів посилення влади Лукдуна.

— Не хвилюйся, Торул. Лукдун повністю відданий мені та не раз це доводив. До того ж я не збираюся нескінченно обдаровувати його чи когось іншого мурашиною силою. Кожен буде отримувати рівно стільки, скільки потрібно для справи. А мішечки я зберігаю там, де їх ніхто не зможе дістати без мого відома.

— Не подумайте, що я намагаюся дізнатися, де ви зберігаєте мурашину силу. Я лише хотів попередити вас щодо Лукдуна, — заметушився радник.

— Лукдун, безперечно, сильний воїн. Але не забувай, що і я не найслабший гоблін у нашому гоблінумі й володію мечем не гірше за нього, — впевнено сказав наглядач.

— О, що ви, наглядачу. Я завжди це пам’ятаю. Адже слабкому гобліну не підкоряються, — улесливо промовив Торул.

— Ха-ха! Ти знову скористався своєю головною зброєю — лестощами. Послухай, а може, для підкорення лісових гоблінів мені зовсім не потрібна мурашина сила? Я просто відправлю тебе в кожен гоблінум.

— Лестощі — доля слабких. Доля сильних — не слова, а справи. То навіщо говорити про те, чого хочеш, якщо можеш це зробити?

— І я це обов’язково зроблю, — впевнено сказав Аппо.

Він трохи помовчав, а потім продовжив:
— А зараз дай мені пораду. Я думаю відправити когось до гоблінуму великоносів, щоб вони поспостерігали, що там відбувається. А потім, коли ми виступимо, зустріли нас десь на половині шляху. Можливо, вони помітять щось важливе. Щось, що допоможе нам. Як ти вважаєш?

— Це чудова ідея справжнього стратега. Великоноси втекли зовсім нещодавно, тому наші очі опиняться біля їхнього гоблінуму саме в розпал підготовки. І я впевнений, що їм вдасться побачити те, що великоноси постараються приховати від нас до самого початку битви. Мені здається, найкращими гоблінами для цього будуть ті, хто вже бував у тих місцях.

— Ти говориш про Урука і нашого маленьку потвору? Але ти, напевно, забув, що минулого разу цих бовдурів помітили. І якщо я не покарав Дагула, то це зовсім не означає, що їх теж не покараю, — грізно сказав наглядач.

— У цьому й криється весь секрет. Зараз вони відчувають свою провину і тому будуть особливо обережні. Думаю, вони здогадуються, що друга помилка коштуватиме їм дуже дорого, — пояснив Торул.

— Ну добре. Я погоджуся з тобою. Нехай це будуть Урук і Браха. А щоб вони дісталися туди якомога швидше, я дам їм мурашину силу.

— Це правильне рішення, наглядачу.

— Тоді приведи їх до мене.

Торул вклонився і вийшов.

Тим часом Аппо дістав свою найціннішу шкатулку. Перш ніж відкрити її, чомусь озирнувся навсібіч, хоча був зовсім один. Задоволений вмістом, він дістав шість мішечків. Наглядач розумів, що дати Уруку і Брасі мурашину силу буде краще, ніж відправити їх верхи на баранах. Однак, коли мішечки опинилися в нього в руках, він уже передумав їх віддавати. Зараз він не хотів віддавати нікому навіть одного мішечка.