РОЗДІЛ 13. ЛЬОХ ІЗ ЗАЛІЗНОЮ КЛІТКОЮ

Мор, Вук і Нук ходили вздовж полів і дивувалися місцевим картопляним кущам. Якщо вдома вони були трохи вище коліна, то тут виявилися набагато нижчими, та й листя в них було помітно меншим. Інших овочів на полях великоноси не побачили. Не забували вони й про те, навіщо насправді сюди прийшли. Прислухалися до розмов робітників і самі, між іншим ставили запитання. Так вони дізналися, що працювати стало важче, бо багато гоблінів тепер навчаються вправлятися з мечем, а не землею. Додаткова сила їм би зовсім не завадила. Але скільки вони не здіймали руки до неба, звертаючись до Верховного Вершника, більше сил у них не з’явилося.

Не дізнавшись нічого корисного, а радше навпаки — переконавшись, що тут немає жодної мурашиної сили, великоноси вирішили повернутися до будинку. Там вони хотіли спокійно обговорити, що робити далі.

— А ви помітили, тут і мух-вампірів немає, і комарів я теж не бачив? У всякому разі, ніхто з цих кровопивць на мене не сідав. Та й узагалі навколо якось мало живності. Жодної гусениці на полі немає, а в нас їх повно. Їж хоч щодня. Ні, я щодня не їм гусениць. Просто кажу, що їх у нас багато. Є з чого вибирати, — заговорив Вук.

— Тобі ж сказали: погана земля. Вона не хоче добре годувати те, що на ній росте. Тому в них усього менше, ніж у нас, — відповів Нук.

— От-от. І я не розумію, чому наглядач Аппо замість того, щоб просити землю стати кращою, витрачає сили на нескінченні бої, — обурено сказав Вук, але достатньо тихо, щоб його не почули інші, особливо озброєні гобліни, що стояли неподалік.

— І справді дивно. Сьогодні вранці на площі той здоровань бився з гоблінами. Він же їх і навчає. То навіщо наглядач бере у цьому участь? Та ще й такий пихатий, як Аппо, — здивувався Мор.

— Тому і бере участь, щоб показати свою перевагу. Мабуть, він справді чудовий воїн, — припустив Нук.

Великоноси проходили повз останнє поле, біля якого відпочивали кілька робітників. Мор вирішив підійти до них і розпитати про наглядача.

Гобліни розповіли, що їхній наглядач суворий, а подекуди й жорстокий, але загалом справедливий. Щоправда, чомусь він значно прихильніше ставиться до воїнів, яких раніше в гоблінумі не було. А нещодавно всі дізналися ще й про його незвичайну силу. Наглядач і раніше іноді влаштовував поєдинки й завжди перемагав, але в останній битві, що сталася вчора, він без особливих зусиль здолав одразу п’ятьох найкращих воїнів. Такої сили місцеві гобліни ніколи раніше не бачили, тому почали ще більше його поважати.

По їхніх трохи наляканих обличчях Мор зрозумів, що разом із повагою в них з’явився і страх. Але зараз це цікавило його найменше, бо він почув головне.

Попрощавшись із робітниками, Мор швидким кроком попрямував до гоблінуму. Брати поспішили слідом.

— Ви все чули? — нервово запитав він.

— Так, — відповів за себе і брата Нук.

— Ось де вона проявилася. Як же я одразу не здогадався, коли ви вранці про це розповідали, — майже вигукнув Мор.

— Про що ти не здогадався? Вірніше, уже здогадався? — не зрозумів Вук.

— Та про те, що вчора наглядач Аппо випробував на собі мурашину силу. Точніше, її випробували на собі його противники — одразу п’ятеро воїнів. Ось чому сьогодні на площі його так вихваляли. До цього ніхто нічого подібного не бачив. Крадії привезли йому мурашину силу всього кілька днів тому. І він, звісно, нікому б її не дав, поки сам не переконався, як вона діє.

— Оце так, — одночасно протягнули брати.

— То якщо наглядач Аппо випив мурашину силу і першим ділом поліз у бійку, значить, він збирається продовжувати в тому ж дусі? — приречено запитав Нук.

— Найімовірніше, так, — відповів Мор.

— А може, вона все-таки потрібна йому для захисту від тролів? Пам’ятаєте, Браха казав, що воїни охороняють кордони? — Вук усе ще не втрачав надії знайти більш мирне пояснення.

— Може бути. Але я в це не вірю. Зараз повернемося в дім і подумаємо, як бути далі. Можливо, вже цієї ночі нам доведеться тікати звідси, — сказав Мор.

Підходячи до дому, гобліни побачили біля нього великого гобліна.

«Це що за незваний гість?» — подумав Мор.

— Це ж той самий здоровань з площі. Лукдун, здається. Цікаво, чому він тут стовбичить? — стривожився Вук.

Тим часом Лукдун побачив великоносів і, не сходячи з місця, став терпляче чекати, поки вони підійдуть. Коли гобліни наблизилися, він запитав, де вони були, а потім повідомив, що їх хоче бачити наглядач. На запитання навіщо Лукдун нічого не відповів. Він просто розвернувся і пішов, не звертаючи уваги на їхню реакцію.

Вибору у великоносів не було. Не прийти на прохання наглядача означало б виявити неповагу, а головне — викликати підозру. Тому вони вирушили слідом, сподіваючись, що Аппо поки що не знає справжньої мети їхнього приїзду. У всякому разі, ніщо на це не вказувало.

Наглядача вони застали в прекрасному настрої. Він зустрів їх добродушною посмішкою і, здавалося, щиро радів новій зустрічі.

— Я чув, ви ходили до полів. Напевно, хотіли порівняти свою картоплю з нашою. Тут ви, звісно, попереду. Знаю, що ваша земля набагато краща за нашу. Інакше свята врожаю влаштовували б ми, а не ви, — весело сказав він.

— Так, ми щойно повернулися звідти. Ви маєте рацію, наша картопля трохи краща. Але ж вся справа в землі. У цьому немає вашої вини. Адже ви не можете перенести нашу землю сюди, — добродушно відповів Мор.

— Це правда. Хіба що ми самі прийдемо до вас, а ви прийдете до нас. Поміняємося місцями, — чи то жартома, чи то серйозно сказав наглядач.

Після його слів повисла тиша, але Аппо швидко її порушив.

— Хочу запитати вас: раз ви так зацікавилися нашими полями, значить, і вдома самі працюєте на землі?

— Так. Нам довірили ціле картопляне поле. Кілька днів тому ми вже збирали на ньому жуків. Тепер відповідаємо за нього, — поспішив відповісти Вук, якому дуже хотілося брати участь у розмові.

— Дуже цікаво. Тоді чому ж ви залишили своє поле й вирушили в таку далеку путь? Боюся, коли повернетеся, від кущів залишаться самі стебла. Чому наглядач Огл не послав когось вільного від роботи? Та й досвідченіші гобліни краще підійшли б для такої небезпечної подорожі. Ви ж іще зовсім молоді.