РОЗДІЛ 12. ГОСТІ, ЯКИХ НЕ ЧЕКАЛИ

— Ми гобліни з клану великоносів. Мене звати Мор, а це Вук і Нук. Дозвольте привітати вас від імені нашого наглядача Огла, — якомога шанобливіше звернувся Мор до наглядача Аппо, щосили намагаючись не виказати хвилювання.

Нук і Вук, які стояли поруч із ним, уклонилися. Гобліни заздалегідь домовилися, що розмовлятиме Мор, а брати заговорять лише тоді, коли їх про щось запитають.

— Те, що ви з клану великоносів, я бачу. І радий вітати вас в нашому скромному гоблінумі. Я наглядач Аппо, а це мій радник Торул. Дуже розумний старий, мушу вам сказати. Чудово знає історію нашого лісу. Якщо ви з ним порозумієтеся, то, впевнений, він розповість вам багато цікавого про гоблінів-великоносів, — чи то серйозно, чи то жартома сказав наглядач Аппо.

Молоді гобліни, не знаючи, як на це відреагувати, лише кивнули.

— Але це буде потім, — продовжив наглядач. — А зараз дозвольте поцікавитися, що роблять три великоноси в цьому далекому й глухому куточку Гоблінського лісу? — запитав він, уважно вдивляючись у кожного несподіваного гостя.

— Ми тут за дорученням нашого наглядача, який запрошує вас на свято з нагоди завершення збору врожаю. Він бажає в колі великої родини лісових гоблінів подякувати Верховному Вершнику й розділити з вами те, що допоміг виростити наш небесний покровитель, — спокійно відповів Мор, витримавши погляд наглядача Аппо.

— Аж ось як. Справді, така традиція існує. На жаль, останнім часом гобліни почали забувати про неї. Однак дуже добре, що в нашому лісі є наглядачі, які повертають до життя традиції предків. Але ж час цього свята ще не настав. Урожай не зібраний, а отари повні овець. Чи не поквапився шановний наглядач Огл?

— Краще попередити заздалегідь, щоб усі гості встигли підготуватися і приїхати вчасно, — відповів Мор.

— Усі гості? Отже, ми не єдині, кому випала честь скуштувати баранини й картоплі великоносів?

— Ви праві. Наш наглядач написав запрошувальні листи всім наглядачам клану самітників. Ось ваш лист, — Мор дістав його із сумки й простягнув наглядачеві.

Уважно прочитавши листа, наглядач Аппо схвально кивнув.

— Це дуже великодушно з боку наглядача Огла — попередити всіх заздалегідь, щоб ніхто не запізнився. Це говорить про його щире бажання розділити з нами плоди своєї праці. То ви зараз же повинні їхати далі? У вас ще залишилися запрошувальні листи? Якщо ні, то я б запропонував погостювати в нас.

— Нам потрібно заїхати ще в три гоблінуми. Але часу в нас достатньо. І ми якраз хотіли б трохи затриматися у вас, щоб відпочити. До того ж ми втратили одного барана. Тому зараз змушені їхати на двох. Перед далекою дорогою їм теж не завадило б набратися сил, — пояснив Мор.

Він очікував, що їх попросять залишитися, але вирішив розповісти про баранів, щоб підкріпити необхідність затриматися в гоблінумі.

— Куди ж подівся ваш третій баран? Адже якщо ви цінуєте своє життя, то, найімовірніше, весь час їхали вздовж річки. А там, наскільки я знаю, є лише одне небезпечне місце — Чорні землі. Але зазвичай чорні вовки не підходять близько до річки. Вони бояться змій. Хоча змії не мешканці нашого лісу й з'являються тут нечасто. Але я бачу у вас мечі. Тому думаю, що мало який звір зміг би легко відібрати у вас барана. Мені спадає на думку лише один звір східного лісу, якому під силу перемогти навіть трьох озброєних гоблінів. Це печерний ведмідь. Але ведмежі пагорби знаходяться осторонь дороги Чотирьох Кланів, якою ви, ймовірно, спочатку їхали. Ви ж не могли їхати лісом. Навіщо це вам?

Пронизливий погляд наглядача зупинився на Морі.

— Усе так, наглядачу Аппо. Ми їхали дорогою Чотирьох Кланів, а потім уздовж річки. Тому ніяк не могли зустрітися з печерним ведмедем. Однак в дорозі нас спіткала невдача. Один із їздових баранів раптово оступився і зламав ногу. Як ви самі розумієте, він більше не міг нікого везти. Тому нам довелося перетворити його на їжу, — дуже переконливо відповів Мор.

— Так, із цими дурними тваринами подібне іноді трапляється. І завжди у найбільш невідповідний момент. Напевно, постраждав баран цього молодого гобліна? Я бачу, він гладший за інших буде, — наглядач показав на Вука й добродушно посміхнувся.

— Ні, наглядачу Аппо. Баран Вука почувається чудово. А постраждав баран Нука, — відповів Мор.

— Ну що ж. Усе зрозуміло. Думаю, ми знайдемо для вас хорошого їздового барана. І, звичайно, ви можете залишитися в нас. Адже ті, до кого ви збираєтеся їхати, з дня на день мають бути тут. Усі троє. Віддасте їм запрошувальні листи й уже знайомою дорогою повернетеся додому. Тоді вам точно не доведеться зустрічатися з печерними ведмедями.

— Дякуємо за гостинність, наглядачу Аппо. Це якийсь дивовижний збіг, що сюди приїдуть наглядачі всіх гоблінумів, — щиро здивувався Мор.

— Так, як бачите, таке буває. А зараз ви отримаєте дім і їжу. І якщо потрібно, за вашими баранами теж доглянуть. Торуле, відведи наших гостей до Брахи й зробіть усе, що я сказав. І передай цьому ледареві, щоб він виконував будь-які прохання цих молодих гоблінів, — розпорядився наглядач Аппо й поглянув на двері, показуючи, що розмову закінчено.

Мора, Вука й Нука привів у звичний для них круглий кам'яний дім маленький і, як їм здалося, трохи потворний гоблін. Коли він почув, звідки вони прибули, то на мить розгубився, що не вислизнуло від уваги Мора. Маленький гоблін сумними очима оглянув затишне житло й швидко залишив гостей, повідомивши, де його можна знайти. Так Мор із братами дізналися, що їхній провідник насправді є доглядачем їздових баранів і що звати його Браха.

Залишившись наодинці, гобліни ще довго не наважувалися заговорити, лише зрідка переглядаючись. Їм здавалося, що до стін дому зараз припала юрба самітників, яка тільки й чекає, щоб почути щось про мурашину силу й остаточно їх викрити. Минуло трохи часу. Вони заспокоїлися й зрозуміли, що думати про шпигунів навколо будинку, це вже занадто. Якби їх у чомусь підозрювали, то давно схопили б.