РОЗДІЛ 11. В ОЧІКУВАННІ ГОСТЕЙ

Після того як наглядач Аппо більше дізнався про мурашину силу, йому не терпілося випробувати її на собі. Він дістав зі скриньки один мішечок, розкусив його і випив солодкуватий тягучий напій, який давно вирішив назвати нектаром. Буквально за мить наглядач відчув, що його тіло переповнює сила, якої він ніколи раніше не відчував. Наче міць десятків гоблінів вселилася в нього.

Бажаючи негайно перевірити свої нові можливості, він наказав привести п'ятьох найкращих воїнів. Лукдун, як завжди, швидко виконав розпорядження. Незабаром на центральній площі стояли п'ять кремезних гоблінів із мечами та щитами.

Наглядач наказав їм атакувати його так, ніби перед ними перебуває їхній найлютіший ворог. Однак воїни лише переминалися з ноги на ногу й перелякано переглядалися, не наважуючись підняти зброю. Вони чудово знали, яке покарання чекає на того, хто нападе на наглядача гоблінуму.

Тим часом на площі почали збиратися допитливі гобліни. Усім було цікаво, чому раптом наглядач Аппо вирішив влаштувати бій одразу з кількома найкращими воїнами. Минув деякий час, а п'ятеро гоблінів так і не зрушили з місця. Тоді наглядач повторив свій наказ і попередив, що за непокору на них чекає суворе покарання. Бідним воїнам нічого не залишалося, окрім як підняти мечі.

Спочатку вони атакували обережно, але потім, використовуючи всю свою майстерність, кинулися вперед. На подив оточуючих, наглядач Аппо без особливих зусиль відбивав усі удари й водночас встигав завдавати нищівних ударів у відповідь, від яких щити тріщали й ледь не розліталися на шматки. Звичайно, він не збирався вбивати своїх найкращих воїнів, але й надто м'яко поводитися з ними теж не хотів.

Натовп спостерігав за тим, що відбувалося, у цілковитому здивуванні. На обличчі Лукдуна, який уважно стежив за поєдинком, водночас читалися здивування й тривога. Він чудово розумів, що для того, щоб так битися, потрібна сила, якою звичайний гоблін володіти не може.

«Отже, у наглядача з'явилася якась надсила. А може, це магія його радника? Цього хитрого старого, який дедалі більше впливає на нього. Якщо він справді чаклун, то, напевно, здатний не лише наділяти силою, а й відбирати її. Треба бути з ним обережнішим», — розмірковував Лукдун.

Неподалік стояв і Браха. Він нещодавно закінчив доглядати за баранами й тепер теж спостерігав за боєм. На відміну від інших глядачів, Браха одразу здогадався, чому наглядач без особливих зусиль справляється з п'ятьма воїнами. Тепер він на власні очі бачив, на що здатна мурашина сила.

«Якби тільки дізнатися, де знаходиться другий ключ. А вже як дістатися до скриньки, я б неодмінно придумав», — крутилося в нього в голові.

Щойно підійшовши до площі, він помітив, що на шиї наглядача висить лише один ключ. Тому неважко було здогадатися, що другий ключ вже десь захований.

Нарешті бій завершився. Наглядач Аппо переможно височів над своїми переможеними суперниками. Ті лежали навколо нього цілковито знесилені. Їхні розбиті щити й кілька зламаних мечів валялися на землі, немов непотрібний мотлох. На тілах воїнів місцями запеклася кров, однак наглядач усе ж намагався не завдавати небезпечних поранень.

— Ви гідні воїни, — звернувся він до гоблінів, які ледь підвелися на ноги. — І вже зовсім скоро на вас чекають великі справи.

Потім він підняв угору свій меч переможця й голосно вигукнув:

— Незабаром усі дізнаються нашу справжню силу!

У відповідь площа схвально загула.

Після цього наглядач попрямував до свого будинку й покликав із собою Торула.

— Ти, напевно, здогадуєшся, що щойно сталося на площі? — запитав він, коли вони залишилися наодинці.

— Звичайно, наглядачу. Тепер я на власні очі побачив, на що здатний гоблін із мурашиною силою. І підозрюю, що ви показали далеко не все. Інакше на площі лежали б не побиті воїни, а мертві.

— Так і є, Торуле. Я не використав усю силу. Але навіщо мені вбивати найкращих воїнів, якщо зовсім скоро вони стануть найсильнішими воїнами нашого лісу?

— Ви дуже далекоглядні, наглядачу. Таку армію не переможе жоден гоблінський клан. А що ви думаєте про мій план? Готові йому слідувати?

— План досить хороший. У всякому разі, його початок мені подобається. Тому незабаром до нас приїдуть вельми шановані гості, — наглядач лукаво посміхнувся. — А саме наглядачі всіх гоблінумів нашого клану. Я покликав тебе для того, щоб попередити про це. Постарайся зробити так, щоб наглядач твого гоблінуму тебе не побачив. Я не хочу зайвих хвилювань. А ось коли він підкориться мені, тоді зможеш вийти з тіні. Можливо, я навіть відправлю тебе назад до рідного гоблінуму стежити за порядком. Заодно, можливо, втамуєш свою жагу помсти. Адже я бачу, як загоряються твої очі щоразу, коли мова заходить про цього гобліна.

— О, ви такі великодушні, наглядачу. Дякую за таку можливість і неодмінно нею скористаюся. Хоча поспішати не стану. Користь від переможеного ворога можна отримати лише тоді, коли він живий. Нехай спочатку послужить вам. А коли стане марним, тоді я й розрахуюся з ним сповна. Звичайно, з вашого дозволу.

— Саме це я й хотів почути. Чи ти справді подумав, що зможеш так просто розпоряджатися життям наглядача гоблінуму? Цей гоблін присягне мені, а не тобі. І лише я буду господарем його долі. Звичайно, я врахую твій інтерес. Але без мого дозволу ти нічого робити не станеш.

Голос Аппо став твердим, немов викуваним із заліза.

— Я зрозумів вас. Без вашої згоди не наважуся нічого вчиняти, — покірно відповів Торул.

— От і добре. А тепер можеш іти, якщо тобі, звичайно, більше нічого мені розповісти. Сьогодні важливих справ у мене вже не залишилося, тож я готовий тебе вислухати.

— Завжди радий поділитися з вами своїми знаннями. Що бажаєте дізнатися?

— Ось ти нещодавно хотів розповісти мені щось про людей. Давай, здивуй мене.

— Із задоволенням. Я хотів повідати вам про легенду, яка говорить, що гобліни походять від людей. Дуже і дуже давно одне людське плем'я вигнали зі своєї землі. Щоб остаточно не загинути, люди були змушені піти в гори, де животіли в печерах, постійно страждаючи від набігів мерзотних тролів. У таких жахливих умовах вони прожили настільки довго, що їхній вигляд назавжди змінився. Так з'явилися гобліни, яких згодом урятував небесний Білий Вершник. Зараз ми називаємо його Верховним Вершником, — з великим зацікавленням розповів радник і з нетерпінням став чекати реакції наглядача.