РОЗДІЛ 9. НАГЛЯДАЧ АППО — ПРАВИТЕЛЬ САМІТНИКІВ

— Ну що, Торуле, розкажи мені про мурашину силу. Наші предки залишили щось про неї в рукописах? — спитав наглядач Аппо, коли вони йшли до полів.

— Так, наглядачу. У давніх рукописах багато чого описано, зокрема й про мурашину силу. Так от, під час війни кожен воїн отримував по одному мішечку раз на два дні.

— Чому ж так мало? Я думав, чим більше її вип’єш, тим сильнішим стаєш, — здивувався наглядач.

— У рукописі згадується гоблін, який украв кілька мішечків. Мабуть, із жадібності він проковтнув їх усі одразу. І невдовзі, як там написано, почав роздуватися, а потім розлетівся на шматки.

— Ось як. Отже, мурашина сила настільки підступна. Може зробити сильним, а може й убити. Це варто запам’ятати. Продовжуй.

— Із задоволенням, наглядачу. Ще я дізнався, що гоблін з мурашиною силою міг самотужки перемогти троля. Уявляєте, скількох звичайних воїнів він вартий? Звісно, мурашина сила не дарує безсмертя. Але навіть один такий гоблін стає грізною силою.

— Якщо все це правда, то чому великоноси зараз не користуються нею?

— Тому що тисячу років тому мурашина сила ніби позбавила їх розуму. Жадібність і божевільне бажання заволодіти всім лісом ледь не загубила їх, а разом із ними і все гоблінське плем'я.

Був час, коли тролі хазяйнували майже в усіх гоблінумах нашого лісу. Ми були за крок від загибелі. І лише тоді до гоблінів прийшло прозріння. Об’єднавшись, вони вигнали тролів. Після цього вирішили назавжди забути про мурашину силу, щоб подібне більше ніколи не повторилося.

Усе це записано в давньому рукописі, який називається «Клятвена грамота». Саме вона припадала пилом на полиці у наглядача мого гоблінума, поки я її не знайшов і не забрав.

— Цікаво. Можливо, такий рукопис і в мене зберігається. Хоча це вже не так важливо. Ти й так усе розповів. Але зараз мене зацікавило інше. Виходить, якщо я вирішу підкорити весь Гоблінський ліс, мене спіткає невдача? А може, це взагалі обернеться загибеллю всіх гоблінів? Тоді навіщо ти розповів мені про мурашину силу? — невдоволено пробурмотів наглядач.

— Саме тому, що ви не дурний гоблін, якими були й, мабуть, залишаються ці жалюгідні великоноси. Я впевнений, що ви не повторите їхніх помилок і не поспішатимете.

До того ж зараз у вас немає головного ворога. Я маю на увазі тролів. З часів тієї великої війни вони більше не наважувалися заходити в Гоблінський ліс. А може, вже давно вимерли у своїх болотах і горах. Тож зараз дуже сприятливий час.

Від цих слів очі радника жадібно заблищали, і це не вислизнуло від наглядача.

— Я бачу, тобі самому кортить походити господарем у гоблінумах нашого лісу. Хоч ти щойно радив мені не поспішати. Невже все це заради помсти своєму наглядачеві?

— О ні. Помста займає мене набагато менше. Я більше думаю про вас і бачу, що саме ви здатні об’єднати під своєю владою всі гоблінські клани. Але саме тому поспішати не варто.

Я пропоную інший шлях. Спочатку потрібно підкорити власний клан. Запросіть до себе всіх наглядачів і поговоріть із ними. Думаю, що з мурашиною силою та вашим умінням переконувати вони швидко визнають вас своїм правителем. Ну а з тими, хто буде впиратися, ви знайдете, що зробити.

Коли ви станете володарем усіх самітників, у вас з’явиться можливість зібрати велику армію. І лише тоді варто звернути свій погляд на великоносів. Але й тут не потрібно поспішати. Не варто одразу захоплювати всі їхні гоблінуми. Головне — заволодіти мурашниками та сусіднім гоблінумом. Це ключ до всього лісу.

Я вже все добре продумав. Маючи у своєму розпорядженні багато мурашиної сили, ви без труднощів підкорите решту трьох гоблінумів великоносів. Так ви отримаєте владу над другим кланом і заволодієте родючими землями, що дають багаті врожаї.

Але після цього не потрібно одразу рухатися далі на захід. Нехай решта двох кланів думають, що ви остаточно зупинилися. Тоді вони не почнуть об’єднуватися, бо не побачать загрози. А коли вони зовсім заспокояться — ми завдамо удару.

Звісно, все це займе час. Але за цей період ви зміцните свою владу серед підкорених гоблінів, а ваша армія стане ще більшою.

Потім потрібно буде швидко просуватися до західних околиць лісу й дорогою захоплювати мости. Спочатку лише мости. Так ми розділимо кожен клан, і гоблінуми північного берега не зможуть прийти на допомогу своїм сусідам на півдні.

А далі все буде просто. Наші воїни виступлять з південних земель великоносів, де до того часу вже міцно закріпляться. Вони рухатимуться на захід, захоплюючи один гоблінум за іншим спочатку в південній частині лісу, а потім перейдуть мости й захоплять решту гоблінумів.

Я впевнений, що ви великодушно запропонуєте гоблінам підкоритися добровільно. Тоді для них нічого не зміниться, окрім визнання вашої верховної влади. Ну а тих, хто не захоче коритися, доведеться вигнати з лісу. Нехай ідуть у гори або на болота. Але мені чомусь здається, що таких буде небагато.

І ось коли всі наглядачі присягнуть вам на вірність, а разом із ними й усі гобліни, ви станете найвеличнішим і наймогутнішим гобліном за всю історію нашого племені. А потім, хто знає, можливо, ви забажаєте поширити свою владу й за межі Гоблінського лісу.

З великим захопленням радник розповідав про свої задуми, і наглядач бачив, як той буквально оживає, коли говорить про все це.

«А цей непримітний старий справді не простий», — подумав Аппо. «Його підступний розум народжує великі задуми. Усе ж я правильно вчинив, зробивши його своїм радником. З ним мої бажання можуть стати реальністю. І тоді нас нарешті перестануть зневажливо називати дикими гоблінами. Я всім покажу, хто ми такі насправді.

Але з Торулом усе ж потрібно бути обережним. Він наче породження злого духа і до останнього буде приховувати свої справжні наміри».

Роздумуючи про це, наглядач погладжував два ключі, що висіли в нього на шиї. Він досі не міг вирішити, що робити з другим ключем — сховати самому чи віддати комусь на зберігання.