РОЗДІЛ 6. СЛІДОМ ЗА КРАДІЯМИ

Попри те що Мор пізно заснув, із першими променями сонця він уже розплющив очі. Однак вставати не поспішав. Йти вранці на поле після нічного дощу означало з ніг до голови вимазатися в багнюці. Тому спочатку він вирішив добре поснідати. Але тут його чекало розчарування: запаси їжі закінчилися.

Можна було перекусити й дощовими хробаками, яких після дощу напевно вистачало в калюжах і мокрій траві. Але хробаки Мору не надто подобалися. Тому він узяв кошик і вирушив до льохів. Втім, іти самому йому не хотілося, і він вирішив навідатися до Вука та Нука — раптом вони теж збираються по їжу.

Підходячи до будинку братів, Мор побачив, як ті ходять подвір’ям і про щось весело розмовляють. Настрій у них явно був чудовий.

— Привіт, ледарі. Чим це ви займаєтеся? — так само весело запитав він.

— Та ось, вирішили помити ноги, поки трава мокра, — з усмішкою відповів Вук, помітно зрадівши приходу друга.

— Ноги миє Вук, а я просто гуляю. Дуже люблю ходити босоніж по мокрій траві, — уточнив Нук. — А ти куди зібрався? Бачу кошик. За їжею йдеш?

Мор кивнув і розповів, що збирається поповнити запаси, а потім зазирнути на поле перевірити, чи не з’явилися жуки. Брати одразу погодилися скласти йому компанію, і Вук побіг у дім по свій кошик.

— Ох і братець! Я навіть не сумнівався, що за кошиком побіжиш саме ти, — добродушно зауважив Нук, коли вони вже вийшли на дорогу.

— Звісно. Я їм трохи більше за тебе й батька, а значить, краще розбираюся в їжі. Тому вибирати її буду я. А щоб ти не відчував себе непотрібним, можеш потім нести кошик додому.

— Ти дуже великодушний. Але цю безцінну ношу я все ж залишу тобі. І прошу тебе: не розглядай сьогодні кожну картоплину й кожен шматок м’яса. У льохах, між іншим, бувають і інші гобліни.

— А чому ні? Я беру те, що мені належить по праву, як і всім іншим. Добре ж, коли все спільне. Ми разом працюємо на полях, разом розводимо овець, а потім разом з’їдаємо плоди своєї праці. Кожен може взяти те, що йому подобається, і не брати те, що не подобається. А коли закінчиться те, що всім подобається, ми продовжимо вибирати те, що подобається з того, що не подобається. І так до кінця. На мою думку, це справедливо.

— Так-так. Тільки не зовсім зрозуміло, — протягнув Нук, але Вук не звернув на слова брата жодної уваги.

За розмовами шлях видався коротким. Спершу гобліни зайшли до льоху з м’ясом. Це була велика глибока землянка витягнутої форми з кам’яними стінами та підлогою. Дах вкривав товстий шар очерету. Так само виглядали й інші льохи. Усього їх у гоблінумі було п’ять: для м’яса, картоплі, скауті, меду та обміняних овочів, а п’ятий залишали про запас на випадок особливо багатого врожаю.

Сьогодні всім захотілося саме свіжої баранини. Мор швидко вибрав собі невеликий шматок. Нукові було зовсім байдуже, тож він просто стояв і чекав брата. А от Вук підійшов до справи з усією серйозністю. Шматок мав бути не надто маленьким, бо в сім’ї їх троє, але й не надто великим, щоб встигнути з’їсти його за день. Крім того, Вук шукав не надто жирне м’ясо. Він був переконаний, що саме жир якимось чином прилипає до живота і змушує його рости. А Вук давно мріяв хоч трохи схуднути. На жаль, чудовий апетит і постійний голод заважали цій мрії.

Нарешті підхожий шматок було знайдено, і трійця вирушила до льоху з картоплею. Тут усе минуло значно швидше. Помітивши невдоволений погляд брата, Вук вирішив не розглядати кожну картоплину окремо. Скауті сьогодні нікому не хотілося. До того ж льох виявився зачиненим на замок. Чекати, поки його відкриє наглядач, гобліни не стали й вирушили додому.

Дорогою у Вука несподівано сильно заболіла рука, в якій він ніс кошик.

— Нук, візьми її ненадовго, — жалібно попросив він. — Головне, щоб біль не перейшла й на другу руку. Уявляєш, якщо я сьогодні залишуся зовсім без здорових рук?

Нук, звісно, пожалів брата, хоч і підозрював, що з рукою все гаразд. Але все ж Вук був його молодшим братом. Нук часто поступався йому, навіть розуміючи, що той іноді користується його добротою. Втім, Вук ніколи не бажав братові зла і щиро його любив. Просто досить часто його вчинками керувала лінь.

Діставшись дому, брати згадали, що Мор збирається йти на поле, і запропонували скласти йому компанію. Вони вже встигли відчути відповідальність за вирощувану картоплю. Але Мор запевнив їх, що жуків там, скоріш за все, немає і він іде лише про всяк випадок. Тепер він навіть пошкодував, що взагалі про це згадав. Адже насправді його цікавило зовсім не поле.

На щастя, брати не стали наполягати. Мор із полегшенням попрощався з ними, повернувся додому і добре поснідав, з’ївши ледь не половину принесених запасів. Не встиг він облизати пальці, як відчув, що очі самі собою заплющуються. Вочевидь, сон вирішив повернути час, який втратив уночі. Мор не став опиратися і з задоволенням заснув.

Коли він прокинувся, сонце вже стояло високо над деревами. Вийшовши надвір, Мор мимоволі прикрив очі від яскравого світла. Від дощу не залишилося й сліду.

— Ось тепер можна йти, — сказав він сам собі й рушив до полів.

Чим ближче він підходив, тим сильніше билося серце. Мор помітно хвилювався. Щоб трохи заспокоїтися, він не став одразу йти до мурашників, а спершу заглянув на своє поле. Він пройшовся вздовж кількох грядок, уважно розглядаючи листя. Як і очікувалося, жуків ніде не було. Зате бур’яни вже встигли повилазити із землі. Мор зупинився і з подивом розглядав молоді пагони, дивуючись, як швидко вони виросли після дощу.

Час минав, а Мор усе не наважувався йти до мурашників і продовжував безцільно блукати грядками. Так він обійшов усе своє поле. Оглядати більше було нічого. Хіба що зазирнути на ділянки інших гоблінів, але це вже не його справа.

Нарешті Мор рішуче попрямував до мурашників, час від часу поглядаючи по сторонах. Зараз йому зовсім не потрібні були допитливі погляди. Незабаром попереду з’явилися невисокі темно-коричневі горбки. На перший погляд, усе виглядало як завжди, хоча висока трава заважала роздивитися деталі. Ще кілька кроків — і перші мурашники стали добре видимі. Вони здавалися неушкодженими, а їхні мешканці, як завжди, безладно снували в усі боки. Мор повільно переводив погляд від одного горбка до іншого і раптом помітив на краю ряду розкидану землю.