РОЗДІЛ 4. ТАЄМНИЦЯ СТАРОГО АЗУЕЛА

Мор прокинувся, коли від ранкової роси не залишилося й сліду. Йому дуже хотілося їсти.

«Однієї кукурудзи на вечерю все ж замало», — подумав він.

Іти зараз до льохів йому не хотілося, тому він потягнувся до кошика, в якому мало залишитися трохи картоплі, взятої ще позавчора. Діставши чотири картоплини, Мор проковтнув їх із великим апетитом. Звісно, було б краще, якби в кошику залишився ще й шматок в’яленої баранини. Тоді сніданок був би повноцінним. Але й без неї Мор утішив голод і тепер розмірковував, чим би сьогодні зайнятися.

Наглядач Огл ніяких доручень не давав, а отже, день можна було присвятити домашнім справам. Однак особливого бажання щось сьогодні робити у Мора не було. Натомість дуже захотілося піти на луг. Із раннього дитинства він любив спостерігати за вівцями, що паслися. Ця дитяча прихильність не зникла й тепер. Мор і зараз міг довго дивитися на повільне вовняне море, яке залишало по собі лише куці залишки від ще недавно бурливої зеленої маси.

Колись у дитинстві він навіть сердився на овець за те, що вони безжально поїдають беззахисні травинки, які, як йому здавалося, щосили тягнуться до неба, але незмінно гинуть на самому початку свого шляху.

Цього разу Мор узяв із собою вже непристойно застояний скауті. Напій зберігався в маленькому барильці. Адже з глиняним глечиком чи кухлем на луг не підеш, а скляні пляшки гобліни робити не вміли. Зате майстер дерева був справжнім чарівником своєї справи. Він виготовляв барило розміром із велику кружку з отвором зверху, заткнутим корком. Під час роботи в полі або таких прогулянок це барило підходило ідеально.

З ним Мор і пішов до лугу, щоб в оточенні рідної природи насолодитися чудовим напоєм. І це йому цілком вдалося. Щоправда, довго спостерігати за вівцями не вийшло. Пастухи вирішили перегнати отару на дальній луг. Іти так далеко Мор не захотів і незабаром подався назад до гоблінуму.

Після повернення додому перед ним знову постало питання, чим зайнятися. Братися за якісь домашні справи Мор категорично відмовлявся, але й байдикувати весь день теж не хотілося. Тоді йому спала на думку ідея навідатися на картопляне поле.

«А що, корисна вийде прогулянка. Подивлюся, як там жуки. А може, вже й бур’яни з’явилися», — подумав Мор, виходячи на вулицю.

Він здогадувався, що ні жуки, ні бур’яни не могли з’явитися за одну ніч. Однак Мор не був великим знавцем таких справ і дуже хвилювався, що може не виправдати довіри наглядача. Ні, його ніхто не покарає, якщо щось піде не так. Усе-таки він лише починав опановувати премудрості вирощування картоплі. Але в гоблінумі все одно говоритимуть, що він не впорався. А цього йому дуже не хотілося.

Занурившись у ці роздуми, Мор не одразу почув голос за спиною. Озирнувшись, він побачив старого гобліна, на ім’я Азуел, який жив у будинку навпроти. Зараз старий сидів на камені біля свого житла й уважно дивився на нього.

— Ти кликав мене? — запитав Мор, не розуміючи, навіщо знадобився цьому старому.

Він хоч і знав Азуела, але спілкувався з ним рідко. Старий з’явився в їхньому гоблінумі лише кілька років тому. Подробиць його появи Мор не знав і ніколи ними не цікавився. Азуел був тихим, непомітним гобліном, який нікому не створював клопоту. До того ж він теж належав до клану великоносів. А все інше Мора мало хвилювало.

Зате його покійна бабуся часто розмовляла з Азуелом і вважала його великим знавцем Гоблінського лісу.

— Так, кликав. Причому кілька разів. Але, мабуть, твої молоді вуха погано розрізняють старі голоси, — без жодної образи відповів Азуел і додав: — Підійди, присядь. Бачу, часу в тебе сьогодні достатньо.

Мор підійшов і сів на сусідній камінь.

— Я чув, у тебе з’явилися перші обов’язки. Наглядач довірив тобі картопляне поле, і вчора ти почав за ним доглядати. Не помиляюся? — запитав старий.

— Не помиляєшся. Тільки працюємо ми утрьох. Разом зі мною ще Нук і Вук. Якраз зараз іду на поле. Не хочеться, щоб жуки все з’їли. Перед наглядачем буде незручно. Та й інші гобліни, думаю, за таке не похвалять.

— Ти правильно міркуєш, — схвально кивнув Азуел. — За тим, що тобі довірили, потрібно дуже уважно стежити. Особливо якщо йдеться про картопляне поле. Сам знаєш, що картопля означає для гоблінів. І наш доглядач обрав тебе не випадково. Ти розумний і відповідальний гоблін. Я давно це помітив. Тому і я тебе обрав. Побачиш, твоє майбутнє буде значно кращим за теперішнє. Якщо, звісно, ти сам цього захочеш.

Останні слова старий вимовив із такою загадковістю, що Мор мимоволі насторожився. Йому раптом здалося, ніби Азуел знає про нього щось таке, чого не знає ніхто інший.

Мор здивовано подивився на нього і запитав:

— Для чого ти мене обрав? Якщо тобі потрібно перекрити дах свіжим очеретом, то я один не впораюся. Та й ніколи я такого не робив. Краще звернися до майстра дерева. Він розбирається в дахах.

— Мені ні до чого звертатися, ні до майстра дерева, ні до будь-якого іншого майстра. З моїм домом усе гаразд. А обрав я тебе для посвячення в таємницю, яку зберігаю вже багато десятиліть. І тепер настав час її відкрити. Вона стосується не лише мене, а всіх нас. І я впевнений, що з усього нашого гоблінуму тільки ти гідний її дізнатися.

— Про що ти говориш? — нічого не зрозумівши, запитав Мор.

Адже ще недавно єдине, про що він думав, були жуки й бур’яни на полі, а тепер цей старий гоблін збирається відкрити йому якусь велику таємницю.

— Я говорю, можливо, про найцінніше, що є в нашому лісі. І це якраз знаходиться на тій землі, де тобі вчора довелося працювати. Адже ти, напевно, бачив мурашники неподалік від картопляних полів? А може, й бував біля них?

— Звичайно, я їх бачив, але біля них не ходив. А навіщо? Адже це просто мурашники. Так, їх там багато. Стільки в одному місці, мабуть, немає ніде. Але в них живуть звичайні мурахи. Ми їх навіть не їмо. То що ж там цінного? — тепер уже трохи роздратовано запитав Мор.