РОЗДІЛ 2. КЛЯТВА НАГЛЯДАЧА ОГЛА І БЕЗСОННА НІЧ

Наприкінці дня багато гоблінів, зайнятих справами свого гоблінуму, намагалися побачитися з наглядачем, щоб розповісти про виконану роботу. Хоча наглядач зовсім не вимагав цього. Він просто знав, що будь-яке розпорядження завжди буде виконане, бо гобліни, за рідкісними винятками, дуже відповідальні й слухняні істоти. Тож це не було законом, а радше давньою традицією.

Ось і зараз Мор, Вук і Нук ішли до центру гоблінуму, де стояв будинок наглядача. Узагалі в гоблінумах усі важливі будівлі розташовувалися в центрі. Тут були майстерні, льохи для зберігання баранини, скауті та інших припасів, дровник, зброярський склад, загони для овець і їздових баранів. Вони утворювали велике коло, всередині якого залишався нічим не зайнятий шматок землі — така собі кругла площа.

Єдиним, кому не знайшлося місця на цій круглій вулиці, був майстер бджіл. Його майстерня стояла на краю гоблінуму. Колись давно майстри бджіл намагалися працювати поруч з іншими майстрами. Але з цього нічого доброго не вийшло, бо бджоли постійно всіх жалили і заважали працювати.

Іншу територію гоблінуму займали вулиці з круглими кам’яними домами, в яких жили гобліни. Причому всі вулиці вели до центру. Тому, якщо подивитися на гоблінум згори, легко можна було б здогадатися, на що він схожий. Кругла площа у центрі — це сонце, від якого в усі боки розходяться промені, тобто вулиці.

Ось таку цікаву форму мав гоблінум. Можливо, вона справді була дуже зручною для життя. А можливо, це відгомін давньої пам’яті, що зберегла образ сонця як чогось бажаного і недосяжного для тих, кого тоді ще не називали гоблінами.

Навколо гоблінуму були поля, на яких вирощували картоплю, і луки, де пасли овець. І все це оточував ліс. Так само виглядали й інші гоблінуми. Вони нагадували кам’яні острівці, розкидані у величезному зеленому морі.

— Наглядач Огл тут? — запитав Мор у повної гоблінки, яка дрімала на лавці біля будинку наглядача.

— А, це ви, — протягнула вона, розплющивши очі й байдуже глянувши на Мора, Вука і Нука. — Так, він удома. Змащує замки баранячим жиром, бо вони так неприємно скриплять і погано зачиняються.

Чомусь гоблінка часто відповідала дуже докладно і говорила те, про що її не питали.

Сказавши це, вона одразу голосно покликала наглядача, навіть не зрушивши з місця. За мить у будинку почувся шум, і невдовзі у дверях з’явився кремезний гоблін з особливо великим носом і досить великими долонями, які одразу впадали в очі.

У наглядача був суворий вигляд, який підкреслювали невеликий шрам біля правого ока і зовсім лиса голова. Однак ця суворість була лише зовнішньою. У гоблінумі всі знали, що Огл справедливий і розважливий. Саме тому колишній наглядач, коли настав час обирати наступника, зупинив свій вибір на ньому. А грізний вигляд лише допомагав краще доносити до гоблінів свої розпорядження.

Від ранку до вечора наглядач Огл займався справами гоблінуму. Він підтримував порядок, стежив за полями й отарами, розподіляв, кому і де працювати. Адже у гоблінів не було ні власної землі, ні власних овець. Усе було спільним. Вони разом працювали, а потім разом користувалися плодами своєї праці.

Регулярно гобліни приходили до льохів по їжу. І ніхто не брав більше, ніж потрібно. Зрештою, під ногами завжди можна було знайти щось що повзає, щоб утамувати голод, якщо раптом не наївся. Єдине, за чим наглядач стежив особливо уважно, був скауті. Гобліни настільки обожнювали цей напій, що один міг випити стільки, скільки вистачило б кільком.

І, звісно, наглядач відповідав за захист гоблінуму в разі небезпеки. Втім, усі гоблінуми клану великоносів знаходилися в глибині лісу, тому серйозна небезпека їм майже не загрожувала, на відміну від гоблінумів на околицях. Хоча тролі й там уже давно не з’являлися. Гобліни дуже хотіли вірити, що їхні вороги нарешті вимерли. Але, можливо, вони просто причаїлися.

Ось таким зайнятим був наглядач Огл. У нього, звісно, були помічники. Однією з них була гоблінка Нора, яка сиділа на лавці й кликала його. Вона була дружиною наглядача.

Її майже щодня можна було побачити на цій самій лавці. Ніхто точно не знав, чим вона займається. Однак глибока повага до її чоловіка не дозволяла сумніватися, що такий помічник справді потрібен. До того ж усі бачили, що вона допомагає: сидячи на лавці, Нора голосно кликала наглядача щоразу, коли хтось приходив і питав про нього.

Ось і зараз Огл вийшов на поклик дружини та побачив Мора, Вука і Нука, які щойно повернулися з картопляного поля.

— Вітаю вас, грізні винищувачі жуків. Як минув ваш перший робочий день у полі? — з добродушною усмішкою запитав наглядач.

— Усе добре. Жуків зібрано і розчавлено. Тепер картопля може рости спокійно, — весело відповів Вук.

— Так, наглядачу. Ми впоралися за один день, хоча сьогодні сонце було особливо гаряче і зовсім не було вітру. Але ми знаємо, що ця робота дуже важлива, бо від неї залежить майбутній урожай, а значить, і життя всіх наших гоблінів, — сказав Мор.

Наглядач задоволено кивнув. Він ще раз переконався, що не помилився, коли призначив старшим саме Мора. Цей молодий гоблін справді виявився дуже розсудливим.

— Чи вистачило вам їжі, яку ви вчора взяли? Може, наступного разу візьмете більші кошики? Я знаю, що молоді гобліни під час роботи доволі ненажерливі. Чи не залишилися ви сьогодні голодними? — турботливо запитав він.

Вук уже відкрив рота, щоб відповісти, але його випередив Нук. Він повідомив, що їжі цілком вистачило, і навіть дещо залишилося вдома. І що наступного разу вони візьмуть стільки ж. Поки Нук говорив, Вук невдоволено косився на брата, бо мав зовсім іншу думку. Але Нук цього не помітив і до того ж додав, що вони ще не пили скауті.

— Те, що у вас залишилося, належить вам. Але я хочу дати вам ще одну смачну нагороду. Так би мовити, на честь першого робочого дня. Це кукурудза. Нещодавно наші сусіди привезли її і обміняли на їздових баранів, — сказав наглядач і показав у бік річки, за якою знаходився найближчий гоблінум. — Для всіх вона стане доступною лише завтра, а ви зможете поласувати нею вже сьогодні ввечері.