Глава 2

Перший місяць вагітності був... дивним. Чімін прокидався з нудотою, яку не міг пояснити, і з бажанням з’їсти щось абсолютно неприйнятне — як-от рис із полуничним джемом. Юнгі, хоч і трохи шокований, мовчки варив рис і намазував джем, не ставлячи зайвих питань. 

— Це... не так погано, як я думав, — сказав Чімін, жуючи зосереджено. 

— Ти диво, — усміхнувся Юнгі, витираючи крихти з його щоки. 

Але були й складні дні. Гормони робили Чіміна надто чутливим. Він міг розплакатися через те, що Юнгі забув купити саме ту марку апельсинового соку. А потім — вибачався, обіймав, ховався в плед і шепотів: 

— Я не знаю, що зі мною. Я просто... боюся. А раптом я не впораюся? 

Юнгі завжди був поруч. Він не намагався «виправити» Чіміна — просто тримав його, гладив по спині, і тихо казав: 

— Ти вже справляєшся. Ти — найсильніший омега, якого я знаю. І я поруч. Завжди. 

На третьому місяці вони пішли на перше УЗД. Чімін стискав руку Юнгі так сильно, що той майже не відчував пальців. І коли на екрані з’явилася маленька плямка з ритмічним биттям — їхнє серце, їхнє маля — Чімін заплакав. Без сорому, без стримування. 

— Це... він справжній, — прошепотів він. 

Юнгі поцілував його в скроню. 

— Звісно. Наша маленька радість. 

Пізніше, коли живіт почав округлятись, Чімін часто сидів у гнізді — тепер воно стало ще більшим, з новими подушками, ароматами лаванди й м’яти. Він читав книжки про батьківство, слухав музику, а Юнгі приносив йому чай і масажував ноги. 

Були ночі, коли Чімін не міг заснути — малюк штовхався, або страхи поверталися. Тоді Юнгі лягав поруч, клав руку на живіт і шепотів: 

— Ти не один. Ми разом. І наш малюк вже знає, що його люблять і дуже хоче побачити свого батька. 

На восьмому місяці вони сиділи на балконі, загорнуті в плед. Осінь повільно вступала в силу, і повітря було свіже, але ще не холодне. 

— Я думав, що вагітність - це просто очікування, — сказав Чімін. — Але це... це виявилось дещо складнішим. 

Юнгі усміхнувся, притискаючи його до себе. 

- Я дуже тобою пишаюся, любий. Ти буквально створюєш ще одну людину всередині себе. Не можу досі повірити, що це реально, - зізінався пошепки альфа. - Я так сильно вас люблю! 

Чімін взяв долоню чоловіка і поклав собі на живіт, де відчував легкий поштовх. 

— І ми тебе любимо. Сильно-сильно. Бачиш, навіть маленький Гукі підтверджує. 

Як доказ дитина сильніше штовхнулась в долоні батьків, змушуючи їх тепло розсміятись. Всередині обох розлилось таке сильне відчуття тепла і любові, що потребувало виходу у вигляді поцілунку. 

- Давай завжди бути щасливими, - прошепотів омега довірливо у вуста альфи. 

- Так і буде.