РОЗДІЛ ІІІ

— Відставити! — десь із середини зали пролунав старий, але доволі знайомий для Філа голос. А вслід за голосом показалася і сива голова чоловіка. — Припинити!

Офіцер і його вартові помітили старий генеральський мундир, який не зовсім обережно був накинутий на плечі літнього військового.

Молодий капітан одразу ж зупинився. Він не розумів тону відомого воєначальника королівства, і тому гордо чекав від нього якоїсь похвали, віддавши при цьому честь, як і слід робити перед генералом.

Генерал Арман де Вальєр навіть не глянув у бік гордої постави офіцера. Натомість він, із широко відкритими очима, підійшов ближче до білявого хлопця, аби переконатися, що йому не здалося знайомим його обличчя.

Він дивився на юнака кілька секунд — і раптом поблід, що аж сиве волосся казалось ярким на фоні обличчя старого.

— Філіпе?

Хлопець махнув головою, від чого відчув сильний біль, наче постріл із гармати.

— Негайно відпустити короля! — крикнув генерал Арман на двох вартових, які ще досі міцно тримали руки Філа.

У залі запала мертва тиша. Вартові, як ошпарені, відскочили від хлопця, якого так упевнено і гордо тримали кілька хвилин, посміхаючись на кожен удар капітана.

Філ витер правою рукою кров із губи і подивився на приголомшеного офіцера, який, здається, не знав, що йому робити. Тут то уже батько-суддя не допоможе — навіть навпаки, він боїться ще сильніше за свого сина.

Офіцер поблід і, намагаючись вибачитися, щось видавив:

— Я… я… я…

Але королю було не до порожніх слів капітана. Він поглядом шукав Еліз. А коли побачив її, його серце стислося. Вона дивилася на нього так, наче він для неї не коханий, а найзліший ворог. У її синіх очах було і страх, і здивування, і біль — усе окрім кохання.

— Відпустити підлітків, — тихо, крізь біль у голові, наказав він.

— Виконувати! — повторив генерал, гучно наказуючи варті.

У залі ніхто не дихав і не говорив, лише король тихо додав, беручись за голову:

— Тихіше. Голова болить.

Філіп не став чекати ні на що і сам перший заговорив до своєї дівчини.

— Вибач, — почав він, опустивши голову, наче винне кошеня.

Еліз підійшла трохи ближче та обережно обійняла його за плечі. Король відчув гарячі сльози на своїй щоці, які текли із очей дівчини.

— Чому ти не казав? — прошепотіла Еліз. — Чому…?

— Бо хотів, щоб ти знала мене просто як Філа.

Вона відпустила хлопця і уважно оглянула його обличчя. Потім обережно торкнулася його розбитої губи.

— Тобі боляче.

— Трохи.

Вона ледь усміхнулася від виразу обличчя свого хлопця.

— Ти дурень.

Філ, попри біль у голові, тихо засміявся.

— Можливо.

Він узяв її за руку.

— Але я б зробив це знову. Для своєї коханої я завжди буду захисником номер один.

Налякані судді, офіцер і навіть напищений товстяк мовчки спостерігали за своїм королем, злякано чекаючи своєї черги.

Та чекати їм недовго. Відразу після ніжного поцілунку між закоханими Філ обернувся до столу суддів і запитав:

— Який вирок, пане судді?

Усі судді, як один, гучно ковтнули слину і подивилися на головного суддю, який теж мовчки сподівався, що це все лише сон.

— Відпустити, — не кліпаючи, пробурмотів голова суду. А потім він нервово повернув погляд на свого сина, сильно боячись за його життя.

— Ваше Величносте! — крикнув із дверей голова варти, який щойно дізнався про випадок із його офіцером. — Вибачте!

Чоловік підбіг, глибоко вклонившись перед юнаком. Філ подивився на офіцера у ступорі, який майже плакав.

— Стратити! — твердо сказав він, тикаючи пальцем у груди молодого чоловіка.

Зал загомонів. Суддя благав про відміну наказу, а сам капітан упав на коліна, просячи вибачення.

Та Філу було байдуже на будь-які слова — якщо тільки це не слова Еліз.

— Не потрібно, прошу, — прошепотіла дівчина на вухо хлопцю.

— Він тебе бив? — на вухо запитав хлопець, торкаючись синця на щоці дівчини.

— Ні. Цей ні.

— Гаразд! — крикнув король, аби перебити людей, і поглянув на офіцера на колінах. Він скривився від огиди, але все ж пересилив себе. — Йди геть! Йди, щоб я тебе більше не бачив!

Після сказаного Філ знову потягнувся до коханої, аби отримати вдячність за таке рішення. Після короткого поцілунку хлопець і дівчина водночас прошепотіли: «Я тебе кохаю», а потім так само разом засміялися, обіймаючи одне одного.

Хлопець щасливо дивився на Еліз. Він нарешті міг вільно говорити про свій статус, не думаючи, що його дівчина колись буде від цього не у захваті.