Гнів і напалм

Гнів і напалм

безжалісна швидкість

1

Він в артишоці…

Вона нарешті прокинулась …

Це було вдень. Вона так прихилила голову до безкінечного простору і часу, бо більше не було до чого і до кого…

Простір і час наче звернулись у дивну рурку, з якої, здавалось тут усі сні, лилися сни і ніжність і космічний спокій …

І не було тунелів зі світлом…

Була важка темрява, без кисню і навіть вуглекислого газу…

Спочатку вона подумала, що переродилась рослиною і не мала очей, щоб бачити світло , з якого зіткані предмети…

Потім вона подумала, що рослини, мабуть , не думають…

А вона вміє…

Значить , не рослина…

У темряві простягнула руки і якимось чином змогла їх зігнути у ліктях…

Потім провела долонями по власному тілі.

…

Шия

Плечі 

Передпліччя

Груди , важкуваті і тужаво налиті

М’який круглий животик 

Стегна 

Трохи закруглі ..

Я- жінка…- заспокоїлась вона…

Десь там темрявою та спокоєм навикали ноги ..

Вона їх підняла у повітря і побовтала…

Але побачити так і не змогла …

Що зі мною?- виникла ще одна думка…

Народилась нарешті…- невдоволено забухтів хтось невидимий, але цілком відчутний , в її голові

Вона підняла долоні та доторкнулась до власної голови ..

Спочатку провела пальцями по обличчю…

Очі

Ніс, невеликий такий носик

Рот

Припухлі губи 

Шия

О, тут я вже була…

Була…- знову почула голос…- Кожного разу те саме…

Я знову Фріда?- злякано почула своє запитання…А в голові тим не менш промелькнуло: хто така Фріда?...

Я не знаю…- сказав голос. - Включи світло…

А потім вона відчула, як в її голові загоряться дивна шишкоподібна квітка. .

Це не квітка…- твердо сказав голос…

А що?

Артишок…

Що?

Артишок - це овоч…

І як він там опинився?- ні в сих ні в тих спитала вона

Я посадив…

Я буду жити з артишоком у голові?

А що не так? То світло включиш?

Як? 

Як? Я - сам…- вона відчула, як він трохи пововтузився всередині артишоку, а потім почула:

Хай буде світло…

І стало світло…Вірніше , воно якраз вийшло з її внутрішнього артишоку…

І освітило все навколо…

Вона побачила себе…Тобто не всю…А тільки власне тіло…руки і ноги…Все було невеликим тендітним м’якого міднуватого кольору…Вишукані стопи її особливо втішили…І вона усміхнулась…

Долоні в неї теж виявились маленькі та тендітні…Потім вона відчула на спині м’яку хвилю…Підняла вгору руки і заплуталась у густому чорному довгому волоссі…

Але й це було ще не все …

Вона сиділа голою дупцею на сирій землі…А навколо неї буяв густою глянцевою зеленню 

Артишок…

Вона відразу зрозуміла, що це він…

Він і виглядав як вилитий артишок…

Що? Звідки тут стільки артишоку?

Не знаю…Ти повинна видумати собі ім’я…

Але в цей момент вона відчула тонкий різкий гострий біль у руці…

На тильній стороні долоні виднілися дві кривавих точки…

А серед стебел артишоку промелькнуло яскраво зелена спинка аспида…

Аі…- сказала вона…

Ну Аі так Аі …Так і залишимо…

Так у неї з’явилася пам’ять…

Вона запам’ятала артишок

Аспида

Біль

І своє ім’я…

А потім вона прокинулась …

І перше що згадала

Артишок

Аспида

Біль 

Своє ім’я

Аі…

Потім наразі здивувалась, що на цей раз не сталося навпаки: біль не виник після того, як вона сказала Аі…

І навколо знову був артишок …

Його було дуже багато …

Аі ледь встала на тендітні ступи 

Ступила пару кроків, відчула власну міць і що може триматись вертикально та пішла собі куди очі дивились…

Але артишок у голові нагадав про себе.

…

Він нахабно світився…

Але вона не зважала. Пам’ятаючи про аспида і біль, вона спішила забратися звідси …

І де ми? - врешті спитала сама в себе…

В раю…- почула зовсім знущальну відповідь …

Хто знав, що в раю так багато артишоку…

Вона зовсім не відчула сарказму , а все ловила за чисту монету …

А потім Той, хто жив в артишоці спитав:

Чи знаєш ти , як Бог створив метеликів з квітів?

Що ? Що таке квіти? І метелики?

Але голос всередині неї проігнорував її запитання ..Натомість в її голові виникла картинка: ніжні створіння …кругленькі з тендітними ламкими пелюстками , з тонкими прожилками …але в наступний момент створіння змахнули своїми пелюстками, скільки в кого було, і злетіли у повітря …

Я хочу квіти! Прямо зараз…- сказала Аі

голос тихо розсміявся …

Всередині її голівки так досі і пурхали метелики - квіти, тріпочучи пелюстками…