XXI

Молодий ранок на вулиці будинку з мухами ознаменувався гарною погодою та настроєм у сім'ї, яка твердо вирішила забути про дивні події. Тетяна збирала діточок до школи та планувала зайнятися інтенсивним пошуком роботи. Звісно, десь на підсвідомості Роман ще трохи побоювався чи то марення, чи то справді страшенних істот, тому вирішив перестрахуватися. 

— Кохана, не хочу згущувати барви, але не могла б ти сьогодні залишитися з дітлахами у школі? Мені спокійніше, і Микиті з Маринкою не завадить. Схожу на роботу, оглянуся й обов'язково зателефоную. Вважатимемо це перестрахувальним заходом. 

— Ти знову за своє? — прискіпливо поглянула на чоловіка Тетяна. 

— Ні-ні, — поспішив заспокоїти чоловік. — Просто мені так спокійніше. 

— Ну, якщо задля цього, я згодна, — посміхнулася Тетяна і додала: — Твоя душевна рівновага для мене все. 

Вона поцілувала чоловіка, і на столі задзвонив телефон. 

— Слухаю, — відповів Роман. 

І одразу схвильований та водночас радісний голос директора пивзаводу: 

— Привіт! Обдзвонюю всіх співробітників нашого підприємства, і не звідки-небудь, а, власне, зі свого кабінету. Уявляєш, щодня приходив на це злощасне будівництво, думав там правду знайти. Складно було з відром для сміття на голові вулицями бігати. Але я пристосувався, зробив кілька дірок і огляд покращився. Коротше, я на тому будівництві шукав відповідальних, та безрезультатно. Хмарочоси росли, мов на дріжджах. А сьогодні все змінилося. Насамперед відро для сміття відвалилося, від чого навіть дихати стало легше. Потім нові будинки рікою зникли в каналізації, а наш завод з усіма будівлями повернувся. Просто диво якесь!

— Стривайте, зачекайте, пане Пивоваров, — не повірив своїм вухам Роман. — Усе стало на свої місця і можна їхати на роботу? 

— Потрібно! — пролунала реакція. — Навіщо я, по-твоєму, телефоную? Мені треба терміново зібрати команду, знову варитимемо пиво. І найсмачніше у Києві! Я вже постараюся. Більше жодних хитрощів, усе виключно за рецептом. Ніхто не посміє і думати знищувати зразкову броварню. То ти виходиш чи ні?

 Директор зробив паузу, а Роман зніяковів. 

— Навіть не знаю, — невпевнено заговорив він. — Мене взяли на роботу керівником ринку, тільки почав освоюватися. 

— Гаразд, тоді вирішуй і набирай, — відказав пан Пивоваров. — Для тебе пропозиція завжди актуальна, ти старанний співробітник. Ну, бувай.

— Що трапилося, любий? — запитала Тетяна, спостерігаючи за тим, що відбувається. 

— Телефонував директор пивзаводу, — не знаючи, як поводитись, відповів Роман. — Сказав, що можна повертатися на роботу. Будівництво зникло і всі попередні споруди повернулися на місця. Просто неймовірно... 

— І справді, — погодилася Тетяна. 

Тим часом знову зазвучав телефон. 

— Кажіть, — миттю відреагував Роман. 

— Здрастуйте, це ваша заступниця, пане, — пролунав жіночий голос у трубці. — У вас все нормально? Напевно, вчора погано почувалися і пішли? 

— Вітаю вас, Ольго. Так, було діло, — не вдався до одкровень Роман. — Сьогодні приїду. Скажіть, на ринку все, як завжди, чи, може, помітили щось? 

— Усе добре. 

Жінка задумалася і про всяк випадок перебрала робочі моменти: 

— Торгові зали повні, продукція надходить вчасно, порошок від гнилі використовуємо — усе працює, як годинник. Хоча, — раптом згадала вона, — сьогодні, як бачите, прийшла на роботу ще й на світ не зазоріло. Намагаюся не бути гіршою за свого начальника.

Жінка злегка підлестила. 

— Бачу, недалеко від входу лежить купа незрозумілої потерті з кісточками від груші. Хотіла попросити прибиральницю підмести, але подумала використати наш порошок, щоб спробувати відновити фруктові залишки, повинно спрацювати. Хоча незрозуміло, як вони там у такій кількості опинилися. 

— І ви це зробили? — схвильовано поцікавився Роман. 

— Ще ні. 

— І не треба! — суворо заборонив чоловік. — Підметіть і спаліть. Таке моє розпорядження. 

— Без проблем, пане, — слухняно відповіла Ольга і додала: — Тоді чекаємо вас. До побачення. 

Трубка знову запікала і Роман звернувся до дружини: 

— Можеш не залишатися у школі з дітьми, мені вже значно краще. Телефонувала заступниця, на роботі все добре. 

— Ти не уявляєш, яка я щаслива! — кинулася на шию чоловікові Тетяна. — Тоді сьогодні ж займуся пошуком роботи, знайду собі щось цікаве. 

На цих словах задзвонив телефон, проте цього разу Тетянин. 

— Я вас слухаю, — відповіла вона. 

— Це головна флористка. 

У слухавці пролунав знайомий голос. 

— У мене гарні новини: наш центр дивом відновив свій колишній вигляд, і навіть виноград зацвів. Розумію, звучить, наче казка, — не дала відреагувати Тетяні жінка, — але це правда. Сама не могла повірити. До речі, директор на своїх ногах з лікарні прийшов, неймовірно. Чекаємо вас на роботі.