XVI

Друга субота в олімпійському басейні для Маринки з Микитою ознаменувалася освоєнням азів плавання кролем, від чого вони просто шаленіли. 

— Романе! Романе, дивися! 

Спритні дітлахи захлюпали по воді руками та, немов кораблики, попливли вздовж розділової доріжки. 

— Непогано, непогано. Молодці! Просто неймовірно! — захопився Роман. 

А тренер поодаль здивувався: 

— Хм, не очікував. Здібні спортсмени. Майбутні чемпіони, — став кумекати він про можливі перспективи новачків. — Ось так, рівніше, рівніше. Дихання в ритм, руки тягнемо. Корпус, як струна! 

Він взявся керувати процесом. 

— Гей, не хлюпайте ногами, наче водяний млин! 

Його так і накрило бризками, змусивши відскочити й ненадовго замовкнути. 

А поки в басейні іскрилося щастя, директор спортивного комплексу, колишній плавець передпенсійного віку з давно зів'ялими плечима, відвідав вбиральню. Скориставшись туалетним папером, пан Басик почав намощувати його на сидіння, адже планував провести в кабінці щонайменше пів години. Саме за цією скрупульозною дією його застав дзвінок з кишені штанів. 

— І кому це закортіло? — невдоволено пробубнив чоловік, продовжуючи прикрашати папером унітаз. — Замовкни! 

Він струхнув ногою, ніби телефон мав злякатися і перестати дратувати свого господаря. Але цього не сталося. 

— Постривай, постривай, зараз я тебе вимкну. Не дадуть спокійно розслабитися. 

Поки директор діставав телефон з кишені, дзвінок припинився. 

«Вони ніби знають, що я зняв штани», — задоволено подумав пан Басик. 

І вже хотів сховати недешевий гаджет назад, проте він знову задзвонив. Від несподіванки долоні чоловіка здригнулися і телефон хлюпнув в унітаз. 

— Дідько лисого! 

Директор закрутив трусами й навіть хотів покликати когось на допомогу, але вчасно обсмикнувся. 

— Не вистачало, щоб мене тут побачили без штанів. 

А телефон продовжував дзвонити під водою. 

— Тьху ти. 

Чоловік згадав, що гаджет герметичний і негайно дістав його з унітаза. 

— Слухаю, — попри змокріле вухо нервово вигукнув директор. — У вас діарея? Не можете почекати, поки людина з діареєю, тобто діаграмою накреслить найскладніше завдання? Хоча мені для нього кілька хвилин вистачить. Перетелефонуйте, будь ласка. 

— Пане Басику? — раптом пролунав у слухавці до болю знайомий голос. 

— Слухаю, — став сідати директор на так і не намощене папером сидіння. 

— Ви все зробили, як ми просили? — продовжив ставити запитання вельми суворий голос. — Адже ми вже завтра заганяємо техніку і починаємо руйнувати басейн. 

— Усі папери підписано, — пролунала відповідь у кабінці.

— А що з «Гнилобами & Co»? Ви їх прогнали? Не бовтатимуться в нас під ногами? 

— Не стануть, не стануть, — поспішив заспокоїти щедрого хабародавця директор. — Ці мертвецькі пики до мене кілька днів тому приходили, ляпали про гідність і правду. Повні ідіоти. Наче я не знаю, що вони за гнилі фрукти. Пів міста зіпсували, а потім вирішили, що їм задарма віддадуть два гектари землі під басейном. 

— Що, правда, грошей не пропонували? — вирішив уточнити голос. 

— Ні, запропонували трохи. Зовсім трохи. Не хочеться згадувати, — ухилявся від прямої відповіді директор. 

— Скільки? — настояв голос. 

— Мільйон, — таки зізнався чоловік. 

— Звісно, це вп'ятеро менше від нашого внеску, — заспокоївся той, хто дзвонив і раптом запідозрив недобре: — Ви хоч гроші їм повернули? 

— А навіщо? — знизав плечима пан Басик. — Як отримаю від вас другу половину обіцяного, відразу змиюся за бугор. Це буде вже завтра-післязавтра, чи не так? 

— Значить, не повернули… — перелякано здригнувся голос. — Вибачте, але я змушений негайно припинити розмову. 

Телефон запікав, а директор вилаявся: 

— От ідіоти боягузливі! Знайшли, кого боятися, мертвецьких пик. Та я спортсмен, особисто вирубаю будь-кого. 

Він сховав назад у штани свій гаджет і вже хотів взятися до природних потреб, але хтось ззовні постукав. 

— Зайнято, у мене тут діарея! Тьху ти, діаграма. Поки не накреслю, не вийду. 

«Клац» — і кволий замочок кабінки відчинився. 

— Якого біса? — здивувався директор, споглядаючи гнилобів, які раптово стовпилися перед ним. — Геть звідси! Я грошей не віддам і вас не боюсь. Спортсмени нікого не бояться. 

Пан Басик грізно замахав рукою. 

— Мені запропонували набагато більше. Я ж не дурень відмовлятись. Ідіть, ідіть, мені треба терміново діаграму креслити. 

— Значить, ти вирішив нас кинути? — примружив свої порожні очі один із гнилобів. — Гроші взяв, а потім знюхався з конкурентами. Надумав у нас за спиною провернути справу, хитрун.