XI

Флористичний центр «Квіти України» являв собою певний каскад споруд з п'яти поверхів. Засклений фасад влаштували так, що внутрішній простір будівлі майже цілий рік добре освітлювався знадвору і нагадував оранжерею. Родзинкою незвичайного місця також був тридцятирічний виноград, котрий за довгі роки розповзся контурами скляної конструкції та привертав увагу перехожих своїм гігантизмом. 

Тетяна вийшла з тролейбуса, проскочила пішохідний перехід й незабаром опинилася у просторому помешканні з безліччю квітів у горщиках і без. День тільки починався, тому кілька молодих дівчат готували все до приходу покупців: обприскували рослини та протирали їх від пилу. 

Флористичний центр мав досить широкий профіль діяльності. У стінах оригінальної конструкції вирощували, схрещували й виводили нові культури зелених красунь. Попит на продукцію був настільки великий, що зайві руки не заважали. 

— Ви хотіли щось купити? — запитала в Тетяни одна з дівчат із пульверизатором. 

— Ні, — ще крутила головою жінка, насолоджуючись антуражем незвичайного для себе місця. 

— Тоді чим би ми могли вам допомогти? — окреслила рукою колег співробітниця. 

— Я прийшла влаштовуватися на роботу, мені призначено на восьму. 

— А, так би й сказали, — відразу розслабилася дівчина з пульверизатором. — Зачекайте трохи, я покличу головну флористку, вона тут завідує кадровим питанням. 

— Не поспішайте, — посміхнулася Тетяна. 

Скориставшись паузою, вона вирішила оглянутися краще і навіть доторкнутися до неймовірних листочків орхідей, азалій, антуріум, драцен, камелій, марант, фіалок та інших заморських рослин, які чудово почувалися там. 

— Вітаю! — раптом пролунав голос флористки середнього віку. — Ви прийшли влаштовуватися на роботу? Я вас слухаю. 

Вражена дивовижним забарвленням рослин, жінка обернулася і, посміхаючись, сказала: 

— Так, мене звуть Тетяна, домовлялися на восьму. 

— Угу, — не поспішала бути надмірно привітною флористка. — Значить, у вас є досвід роботи з квітами, але, наскільки я пам'ятаю з нашої розмови телефоном, спеціальної освіти немає. 

— Правильно, — вирішила Тетяна, що це проблема, й опустила голову. 

Скромність претендентки на посаду квіткарки явно сподобалася жінці і тому вона посміхнулася. 

— Про це не варто турбуватися. Мене звуть Валерія. Головне, щоб було бажання і хоч якийсь досвід, — продовжувала вона. — Завдання стоять неважкі, квіти потребують сумлінного догляду: вчасно протерти, відсортувати, земельку підсипати, зволожити й упакувати клієнту. Розкажіть свою історію взаємодії з квітами. 

Раптом чуйний голос флористки підбадьорив Тетяну і вона охоче мовила: 

— У моєму селі я розбила садок біля хати. Там було все: півонії, лілійники, флокси, іриси, хости та інші чудові квіти. Вчасно полити, розпушити й очистити від бур'янів — було моїм головним завданням, тому сад завжди буяв на славу. 

Тетяна взяла паузу, щоб почути реакцію і та не забарилася. 

— Чудово.

Валерія продовжувала посміхатися. 

— Півонії та флокси — звісно, не антуріум чи драцен, але гордість майже кожної домогосподарки. Любов, виявлена до них, багато про що говорить. Значить, у вас був сад, — вже ухвалила рішення жінка. 

— Був, — кивнула у відповідь Тетяна. 

— Дуже добре, — теж хитнула головою Валерія та знову посміхнулася. — Тоді на кого ми чекаємо? Якщо є бажання і можливість, можете ставати до роботи прямо зараз. Усі папери сьогодні оформлю. Будемо раді бачити вас у лавах прекрасної команди. 

— І я дуже рада, — ледь не застрибала від щастя Тетяна і, як справжня господиня, схопила пульверизатор, починаючи обприскувати квіти. 

Здавалося, різноколірні голівки так і потяглися до нової квіткарки, ніби намагаючись висловити подяку і виявити дружність. 

Тетяна дуже швидко зрозуміла, що її добре сприйняли співробітники флористичного центру. Атмосфера взаєморозуміння та готовність прийти на допомогу панувала в усьому, що лише додавало впевненості правильного вибору роботи. 

На диво, до вечора зовсім не втомлена жінка з посмішкою пішла додому. І коли чекала на автобус, за кілька кварталів від неї поважний суддя вершив долю пам'ятки архітектури.