IV

— Ні, ну що ви, — продовжував повзати на колінах Роман, — я розсипав, тож маю прибрати. 

Чоловік прискорився у зборі хмелю, а клопіткий співробітник поряд зрозумів, що третій — тут зайвий. 

— Вибачте, мені це… Я, мабуть, піду. Там сусло кипить, бурчить, лається.

Він практично непоміченим забрався геть, адже парі на підлозі було вже не до нього. 

Охоплені взаємною симпатією, молоді люди одночасно схопилися за останню хмелинку і, торкнувшись долонями, наче відчули легкий удар струму. 

— Ой, — ледве чутно пискнула жінка. 

— Ай, — також відреагував Роман. 

І несміливо додав: 

— Ви, ви… Я, я… Може, це… Нехай ваші діти бігають тут скільки завгодно! — раптом випалив він. — Особисто простежу. Нічого з тим суслом не станеться і завод річкою в каналізації не зникне. 

Він надмірно перебільшив, проте жарт сподобався Тетяні, тому вона знову посміхалася. 

— Ха-ха-ха! Не доженеш, не доженеш! — тим часом намотували кола дітлахи. 

І без ексцесів не обійшлося. 

— Зовсім збожеволіла? — закричав від болю Микита. — Ти ж мене подряпала. 

Він засмучено глянув на свою почервонілу руку. 

— Я з тобою граюсь, а ти, — нарікав хлопчисько. 

— Не граєшся, — про всяк випадок насупилась Маринка. — Сіпаєш мене за сукню, наче ляльку. 

Дівчинка потай покосилася на матір, яка показово скипіла. 

— Припиніть зараз же! І бігом у комірчину, — вказала вона рукою на підсобне приміщення з прибиральним інвентарем. — Поки не закінчу зміну, щоб сиділи, мов миші. Усе зрозуміло? 

Від раптової суворості жінки Роман навіть трохи злякався і вирішив почекати з бажанням познайомитися ближче. 

— Вибачте моїм бешкетникам, — винувато заплескала віями Тетяна. — Узагалі-то вони хороші, просто іноді люблять поваляти дурня.

— Нічого, нічого, — здійнявся духом чоловік. — Нехай валяють, скільки влізе. Я сам такий. 

Він навіщось засіпався на всі боки, чим знову викликав у панночки посмішку. 

— Ну, я піду.

Тетяна почала вставати. 

— Роботи повно. А ви цікавий і дуже смішний, — неголосно промовила вона і додала: — Тільки не ображайтеся, будь ласка. 

— О, ні-ні, ніколи. 

Технолог теж випростався. 

— Якщо треба, я ще посіпатися можу, — заграв плечима Роман. 

— Не варто, — тепер уже сором'язливо опустила очі жінка. — Якось іншим разом. 

Вона позадкувала до комірчини й незабаром склала компанію дітям, а для годиться трохи їх насварила.