I

Київський палац урочистих подій, відомий як «Бермудський трикутник», купався у променях пообіднього сонця, хизуючись дахом з трьома кутами догори. Оточений скверами, він ошатно виблискував вітражами та надихав присутніх на таїнстві шлюбу простором, як для королівських сімей. 

— Коханий, це просто неймовірно, — прошепотіла на вушко своєму обранцю білосніжна наречена за тридцять. — Мені ніколи не доводилося бувати в подібних місцях. 

Красуня вкотре озирнулася і навіть подумала, що перебуває перед сценою справжнього театру. Таке враження формувалося недарма: на вікнах висіли складені гармошкою французькі штори, в узголів'ї розміщувався урочистий стіл, червона доріжка розсікала простір зі стільцями, а «бельетаж» наче вихвалявся балконами. 

Усе б нічого, але здатна вміщати сотні родичів зала пустувала, за винятком весільної реєстраторки, яка неквапно розгрібала папери молодят навпроти, й двох непосидючих дітей нареченої в дослідницькому турне цікавої місцини. 

— Ну, абстрагуйся, хоч ненадовго. Такий відповідальний момент, — зобразила засмучену міну красуня. 

Поки церемоніймейстерка готувала урочисті документи, наречена продовжила непомітно шепотіти на вухо: 

— Подумаєш, втратив роботу. З ким не буває? Обов'язково знайдеш нову. 

— Сподіваюся, — пригнічено відповів чоловік трохи старший за кохану і додав: — Хоча, як пивоварня могла забродити й перетворитися на піну? Хіба таке буває? Ніколи не бачив, щоб заводи рікою зникали в каналізації. 

— Не перебільшуй. Намагайся про це не думати, — полоскотала носиком обранця красуня й знову нагадала: — Такий відповідальний момент. 

— Ти маєш рацію. 

Обранець зібрався і про всяк випадок поправив краватку, що пасувала до темно-синього костюма. 

Пишний бант на шиї взялася розминати й весільна реєстраторка, жінка похилого віку в сукні. І недарма. Досвідчена співробітниця помпезного палацу вперше спостерігала порожню залу за спинами молодят і вірила, що до невгамовних дітлахів повинен приєднатися натовп незліченних родичів. Але навмисна пауза нічого не змінила. 

— Може, почнемо? — відчувши наближення довгоочікуваного моменту, здригнувся наречений. 

— Звісно, звісно… 

Приголомшена співробітниця ще свердлила поглядом самотній вхід. 

— Будемо, але... Як же так і чому? — забубоніла вона.

Проте чекати більше часу не було. 

— Дорогі наречені і... І бешкетники, — жінка на ходу коригувала промову. — Я рада вітати всіх та дякую, що ви зібралися розділити цей щасливий момент. Роман й Тетяна відчувають величезну прихильність та повагу до присутніх. 

Реєстраторка наїжачено поглянула на дітей, які влаштували забіг між стільцями. 

— І... І тому вони запросили вас стати свідками урочистостей. Вступ у сімейне життя — це особливий вчинок, але для того, щоб черпати силу і продовжуватися роками, їхній союз мають схвалити рідні та близькі. 

Парадний вхід знову став об'єктом допитливого погляду жінки з бантиком. Однак дива не сталося. 

— Сьогодні, — пригнічено продовжила реєстратор, — Роман і Тетяна запитують: «Чи підтримуєте ви їхнє рішення одружитися, прийняти нових людей у сім'ю та зробити їх друзями»? 

— Готові! Готові! — несподівано закричали галабурдники — дівчинка років восьми й трохи старший хлопчик. — Готові! Ха-ха-ха! 

Дітлахи заплескали в долоні, що змусило їхню матір почервоніти. 

— Припиніть, — обернувшись, наполягла вона. 

Однак це не допомогло. Весела парочка лише на мить завмерла і знову застрибала між рядів. 

Свою промову продовжила і церемоніймейстерка: 

— Прошу вас закріпити рішення обітницею. Повторюйте за мною: я обіцяю любити та оберігати, розуміти, поважати й вірити завжди, що б не готувало майбутнє. 

Молодята підхопили обітницю і зал сповнився зворушливою промовою двох коханих. 

— Кину виклик будь-яким перешкодам, з якими нам судилося зіткнутися, — місцями підчитувала з листочка жінка. — Іменем всього, що ми створили разом, і того, що маємо створити, пропоную тобі своє кохання та вірність. Можете обмінятись обручками. 

Реєстраторка широко посміхнулася, проте її зворушенню швидко настав кінець. Дітлахи на гальорці скочили на стільці й застрибали на пружинистих сидіннях, немов на батуті. 

— Зупиніться, це ж неприпустимо! — раптом голосно вигукнула вона, чим викликала у молодят ступор. 

Роман із Тетяною так і завмерли з обручками в руках, та здавалося їхній шлюб уже не відбудеться. 

— Ні-ні, продовжуйте, — на кілька секунд, наче заморозивши й бешкетників, сказала жінка, негайно повернувши собі посмішку. 

Довгоочікуваний ритуал відбувся, діти знову застрибали, а заручені пристрасно поцілувалися. За кілька секунд інтимного моменту парочка зазнала безмежного щастя і нітрохи не пошкодувала про випадкову зустріч на пивному заводі, що дала початок незвичайній історії.