Гнат -1.

Гнат-1. Начало.

У Києві майбутнього хмари були не просто хмарами. Над містом, між золотими банями та неоновими вивісками, повільно пливли величезні білі громади — дата-хмари. У них зберігалося все: меми, котики, рецепти борщу, студентські конспекти, чужі сварки у коментарях і навіть невдалі селфі політиків.

Саме до такої служби охорони й влаштувався двадцятирічний Гнат.Його мама плакала від щастя вже третій день.

— Синочок працює в хмарі! — хвалилася вона сусідкам. — Не кур’єром якимось, а державним охоронцем Інтернету!

Батько теж пишався. Він навіть перестав бурчати про «оті ваші компутери».

— Я завжди казав: з хлопця буде толк. Он руки які здорові. Хакерів ганяти — саме те.

Гнат, чесно кажучи, сам не дуже розумів, що робитиме. На співбесіді йому видали форму, електрошокову палицю та інструкцію товщиною з київський торт.

Головне правило звучало просто:

«Не дозволяти піратам підключатися до хмари без ліцензії».

У перше чергування Гнат піднявся на платформу №17 над Троєщиною. Під ним шумів вечірній Київ, миготіли дрони-доставники, а поруч ліниво погойдувалася дата-хмара «Cloud-Україна 5». Вона була пухка, біла й трохи дзижчала, бо всередині працювали мільярди серверів.

Напарник дід Семен жував шаурму й дивився у бінокль.

— Найгірше — парові хакери, — сказав він. — Вони принципові. Люблять усе старе й крадуть дані через мідні труби.

— А на велосипедах теж бувають? — спитав Гнат.

— Ще й які. Екологічні злочинці.

Не встиг Гнат перепитати, як завила сирена.

Із-за Лівого берега летіла ціла банда.

Попереду мчав худий тип на паровому велосипеді з пропелером. За ним сунула іржава летюча машина, яка диміла так, ніби палили одразу десять шин. А згори кружляли дрони-хакери з написами «FREE Wi-Fi OR DIE».

— От халепа… — прошепотів Гнат.

— Вітаю з першим боєм, — спокійно сказав дід Семен і сховався за вентиляцією.

Хакери пішли в атаку.

Один дрон підлетів до хмари й почав свердлити її флешкою на ланцюгу.

— Віддавайте паролі! — кричав бородань у шкіряних окулярах. — Народ має право знати чужі переписки!

Гнат розгубився лише на секунду.

Потім схопив шокову палицю й стрибнув на службовий моноколесний байк. Колесо заверещало й понесло його просто в небо.

— Стояти! Кіберполіція хмарного простору!

— Та ти ж новенький! — зареготав хакер на велосипеді.

Це була його помилка. Гнат випадково натиснув червону кнопку на кермі. З байка вилетіла сітка для ловлі дронів і накрила одразу трьох нападників. Один врізався у рекламний дирижабль із написом «Купуй гречку онлайн», інший завис на ліхтарі, а третій почав благати вимкнути автопілот.Але парова машина вже прорвалася до хмари.

Її капітан — товстун із мідним ноутбуком — встромив у серверну хмару величезний кабель.

— Зараз скачаємо весь архів мемів за 2024 рік! — закричав він.

— Не дочекаєтесь! — гаркнув Гнат.

Він розігнав байк і врізався просто у парову машину. Казан вибухнув парою. У повітрі запахло вугіллям і паленим інтернетом.Хакери в паніці стрибали з апарата на парашутах у вигляді QR-кодів.

За десять хвилин усе скінчилося.

Хмара лишилася цілою. Київ — з інтернетом. А Гнат стояв на платформі скуйовджений, чорний від кіптяви, але страшенно щасливий.

Дід Семен повільно підійшов і простягнув йому рештки шаурми.

— Ну що, хлопче… Тепер ти справжній охоронець хмар.

А вдома мама вже накривала святковий стіл.

— Я ж казала! — раділа вона. — Наш Гнат тепер герой Інтернету!

Батько урочисто поставив перед сином банку маринованих огірків.

— За кібербезпеку!

І десь високо над нічним Києвом мирно пливли величезні білі хмари, наповнені чужими секретами, дурними відео та мільйонами котячих фотографій, які Гнат тепер мав охороняти.