- Вставай, - після дуже плідного першого дня в новому світі спала я як немовля. Або як після опію. Тож доторк гарячих пальців до плеча відчула не відразу. – Явдося, вставай.
- Та що таке? – ледве розліпила повіки. За вікнами було ще зовсім темно.
- Я тут подумав, коротше, - чорт нервово помахав хвостом, нагадуючи кота. – Коротше, краще тобі зараз п’яти салом намастити....
- Геть з глузду з’їхав?
- Кажу, треба чухать копита об дорогу, хазяйка, - нахаба стягнув з мене ковдру.
Від холодного повітря я миттю прокинулась.
- Та що коїться-то?
- Визнаю, мій бок, хазяйка, - продовжив щебетати Атанасій. Що було на нього геть не схоже. – Захопився, винуватий, як є, можеш мені по рогах надавати. Тільки там, в гімназії.
- Ти щось накоїв? – нарешті зрозуміла я, остаточно прокинувшись.
- Можна і так сказати. Ну ти одягаєшся? Я вже мотнувся до Пелагеї, барахло твоє притягнув, давай, різкіше, воруши копитцями, Явдосю.
В сутінках перед світанком я роздивилась гору одягу на підлозі. Чорт не дуже розбирав, що він приніс – стягнув сюди купу лахміття. Я відібрала блузку, спідницю і жакет, що як підказувала мені пам’ять були більш новіші і пристойніше. Треба було ще капелюшка закріпити, але чорт нервував, і тягнув мене.
- Потім будеш свої башти на голові майструвати, - бурчав він, поки я намагалась невмілими рухами причепити собі на голову скромний капелюшок з штучними квітами. В скупому світлі від маленького вікна це було робити складно. – Ти трухани краще собі в саквояж закинь, і що там вам ще по статусу потрібно? І гайда.
Я плюнула на зачіску, і послухала Атанасія. Не дарма ж він так панікував. Мабуть, щось довідався важливе?
Я визирнула в порожній коридор, і переконавшись що тітка з дядьком ще не встали, рушила далі. Причину чортової паніки я зрозуміла на першому поверсі. Ця рогата скотиняка піддала грабежу батьківські запаси алкоголю, що зберігались у вітальні. Не пам’ятаю, чи знімала я учора тітчин захист з цієї кімнати, але Атанасій в будь-якому випадку раніше сюди прорватись не міг.
Ціла шафа алкоголю – бренді, коньяк, наливки і настойки. Євдокія знала, що по при старання дядька запасів там було чимало. І от тепер від того всього залишились лише порожні пляшки. Дух у вітальні стояв як в казармі після відгулу. Навіть не намагаюсь втямити звідки у мене такі асоціації взялись.
Я несміливо заглянула на кухню.
І зрозуміла, що Атанасій вчинив далекоглядно, розбудивши мене спозарання. Пояснити тітці розгром і псування майна я б ніяк не змогла. Тому не вагаючись дременула з будинку геть. Чортяка пострибував поруч, винувато опустивши хвоста.
У мене свербів язик почитати алкоголіку нотації. Але характер був не такий. От була у мене сусідка тітка Оля, та намагалась всіх алкашів в під’їзді наставити на шлях істинний. Матюччя, що летіли в її бік від місцевих п’яниць надовго врізались в пам’ять своєю різноманітністю і вигадливістю.
Я оминула базар, який вже почав помалу ворушитись. І вибрались на площу. На мить завмерла. Сонце сходило над золотоверхим собором, змушуючи куполи палати справжнім небесним вогнем. Золоті відблиски падали на блискучу бруківку і вікна будинків.
- Чого встала, - смикнув за рукав Атанасій. – Рот роззявила, наче церкву ніколи не бачила.
- Так красиво ж, - милуючись середньовічною архітектурою відповіла я.
- Красиво буде, як Пелагея тебе знову в льосі замкне.
- Вмієш ти мотивувати, - погодилась з чортом я. – І от несправедливість, бухав ти, а відбувати покарання якщо що мені.
- А це Явдосю тому, що ми відповідальні за тих, кого приручили, - відповів рогатий.
Але не зважаючи на сварку з чортом, я зрушила з місця, і дуже швидко дійшла до обнесеного парканом комплексу будівель. Навпроти були сховані за високими стінами такі ж будівлі кадетського корпусу. Але там було не розгледіти що і як, тільки чувся чоловічий голос, що віддавав якісь команди. Тому я знову звернула увагу на гімназію. За красивими кованими гратами ховався цілий парк, з вкритими жовтим листям кленами і березами. З мощеної під’їзної алеї листя змітала місцева прислужниця. Я смикнула хвіртку, та прочинилась.
І лише зараз мене збентежила чергова думка. Якщо вже осінь, то навчальний рік виходить розпочався. А якщо так – які мої шанси вступити? Наче ж класи чи курси формуються до першого вересня. В нашому світі так точно. А тут як? Ох і підклав мені Атанасій свиню. Так би і вбила чортяку.
Але подавлюючи малодушність і страх, я все ж ступила та територію гімназії, і рушила до єдиної живої душі з мітлою.
- Перепрошую, а де тут приймальна комісія? – запитала у жінки.
- Хто? – та розігнулась і непривітно на мене подивилась з-під хустки, низько натягнутої на лоб.
- Ну той хто набирає учнів, - я знітилась під пильним поглядом. Не люблю коли до мене проявляють пасивну агресію.
- І де вас чорти понаносили, нетямущих? – буркнула двірничка. – До ректора йди. Що тут не ясно?