8 Євдокія

Атанасій флегматично жував перепічку на моєму ліжку. Я подолавши напад нудоти зігнала нахабу з простирадлі і  сама сіла.

- Що воно таке той Яків Давидович? – запитала в повітря, але чорт несподівано відповів.

- Відьмак, ясна справа. Тільки він як той хміль, черпає сили свої в тих хто поруч, лярва.

- І йому дозволяють таке? Має ж бути якийсь закон...

- Ти як вчорашня, - чорт похитав головою. – При дворі царя така практика не рідкість, та тільки раніше вони сили з кріпосних смоктали, навіть в нас в пеклі легенди ходять про поміщицю ...

- Так, я ж не кріпачка, - я обурилась і обірвала ностальгічні спогади Атанасія.

- Ти сирота, це ще гірше.

- Що ж робити? Раз ти такий обізнаний, може підкажеш, що то за договір такий на крові?

- Сама не здогадалась?

- Євдокія його кров’ю підписала?

- Ага. І опікуни її пришелепуваті, вовки позорні, - тряхнув гривкою чорт, і сплюнув в бік дверей. – Тепер якщо не вийдеш заміж за відьмака то твої сили йому все одно перейдуть. Миттєво. А душа фіііть і прямо до нас в пекло...

Я здригнулась.

 - І що ніяк той договір не розірвати?

- Ну чого ж, - чорт струсив з шерсті крихти, і почав перелічувати варіанти. – Можна до архієпископа, - від одного слова у нього шерсть стали дибки. – звернутися, він в іскрі благодатного вогню той договір спале. Але його Блаженство людина зайнята, до нього на аудієнцію роками люди стоять.

- А ще?

- Можна до Князя нашого звернутись, Люцифера, той всіх приймає, на всіх час має.

- Він душу й так отримає, який йому резон договір розривати? – я трішки здивувалась.

- Не в душах щастя, - повчально відповів Атанасій. – А в їх кількості. Як тебе Князь під свою длань прийме, ти йому муситимеш шістсот шістдесят шість душ принести в оплату.

- Не варіант, - відразу зрозуміла я.

За стіною тим часом розгорівся скандал. Тітка Пелагея кричала на дядька, так що і мені було чутно:

- Ах ти ж осел скудоумний! Триста рублів йому, червонцями очі замилили! А за неї можна було тисячу виручити!

Що відповідав дядько я не чула.

- Треба її в гімназію відправити! – я притулилась до стіни, вслухаючись в затихаючу сварку. -  Поки ми до архієпископа проб’ємось.

- Тебе Штильман зо світу зживе раніше, - тепер гучно відповів дядько.

- Боягуз!

- Та не приймуть її в гімназію. Рилом не вийшла.

- Значить треба Орловського відшукати.

- Він в Таврії згинув. Якби живий був новий договір би не легалізувався.

Родичі ще щось бубніли, та розібрати було складно.

Я знову повернулась до свого джерела інформації.

- Що за гімназія, Атанасій?

- Для відьом, - покручуючи хвостом як іграшкою відповів чорт. – Принесеш поїсти? Бо більше нічого розказувати не буду.

- А може і не знаєш більше нічого?

- Та що там знати, - завівся Атанасій. – Бігають відьми по погосту, жмурів ганяють. Е, ти мене на понт не бери, давай годуй помічника, бо зачахну й розвіюсь.

Я зітхнула, але мусила визнати, що Атанасій мені сьогодні добряче став в нагоді. Тому висунулась в коридор. З кімнати опікунів досі чулися голоси. Думають, мабуть, як  обхитрувати мого нареченого.

- Хочуть і рибку з’їсти і на.., - нагостривши вуха, почав коментувати чорт, але глипнув на мене і осікся.

Ми спустились на перший поверх, я зайшла на кухню, а Атанасій тільки набичився, але за поріг не переступив.

- Ти, цей, прибери, може, обереги, - він вказав на гвіздок під стелею. Там теліпались якій пучки трав на червоних мотузках.

Я з охотою зняла їх і вкинула в піч. Весело спалахнув вогник, трави зайнялись від крихітних жаринок.

Чорт замурчав, як натуральний кіт, і рвонув до каструль. На ходу пояснив:

- Поки відьма в гімназії вчиться всі договори, навіть на крові, силу втрачають. Такий закон.

Я теж ухопила окраєць хліба, знайшла копчений окорок, відкремсала собі шматок м’яса, і вийшла з кухні. Після того як слабкість минулась їсти хотілось з потрійною силою. Новини почуті від чорта давали надію на те, що від жениха я отримаю захист.

От тільки чорт насправді нічого про людські гімназії не знав, окрім того, що вже було сказано. Мій Атанасій виявився зовсім молодим і недосвідченим. Євдокія була його першою відьмою, за якою він мав наглядати.

Обжершись Атанасій розлігся на ліжку, виставивши до гори кругле як бубон пузо і розповідав мені, що кожна відьма прагне мати сильного помічника. І от він, Атанасій, до межа мрій будь-якої відьми. Він де і крізь стіни ходити вміє, і підклад донести кому треба може, і поцупити все що завгодно може.

- А договір у Якова Давидовича ти викрасти можеш? – подражнила я його, пам’ятаючи що навіть в кухню бідолаха хвалько пробратись не зміг.

- Ти що, Явдосю, геть здуріла? – фиркнув чорт. – Діб Штиль мана стережуть такі демони на ланцюгах, що я їм на один укус буду. Пожалій бідного салагу.

- Та жартую я, - але мені було геть не смішно.

Я перебирала варіанти свого порятунку. Де той архієпископ і як до нього потрапити я не знала. З нечистими можна було зв’язатись хоч зараз – он один лежить потягається, але мені з ними домовлятись категорично не хотілось.

Залишалось тягнути час. До повноліття Євдокії залишалось пів року. Але якщо Штильман здійснить погрозу і доб’ється дозволу на шлюб, то вважай часу у мене зовсім немає. Після слів Атанасія про його ручних демонів навіть пробувати погостювати  в жениха мені не хотілось.

Про гімназії Євдокія знала мало. Дівчина мала домашню освіту. В гімназії вчились або дуже обдаровані, або ті хто не міг дозволити собі домашніх вчителів. Та і обдаровані туди йшли за одним – знайти собі нареченого з числа кадетів. Кадетський корпус був тут же, поруч з школою для дівчат.

Значить з ранку я маю розвідати де гімназія, і як туди вступити.