Купа дрантя виявилась порваними простирадлами і сорочками. Я роздивлялась проріхи , просовуючи туди пальці. І мені ось це все шить? Корзинка з нитками знайшлась у комоді. Євдокія багато шила, зрозуміла я. Я теж узялась за голку, присіла на ліжко, але не поспішала братися за роботу.
Навпаки. Просто сиділа і думала. А що як припустити, на одну тільки мить, що Геловінський ритуал спрацював? Що як я опинилась в тілі сімнадцятирічної Євдокії? Я ущипнула себе за руку, на шкірі залишився слід, і боляче було відчутно. Але і цим я не вдовольнилась, та штрикнула себе голкою.
- І що то ти робиш? – голосок з під комоду так мене налякав, що я ледве не проштрикнула руку наскрізь.
- Хто тут? – невпевнено запитала в порожню кімнату.
- Ясно хто, - з темряви до мене вислизнув ще темніший клубок, який перетворився на волохатого чоловічка. – Геть ти господине про мене забула. А мені б поїсти чого.
- Ти хто? – я так і сяк напрягала свою так звану пам’ять, але ідентифікувати створіння все не могла.
А мій гість виявився дуже цікавим. Зросту мені по коліно, чорненький, з гострою як у їжачка мордочкою, і очима бусинками. Над головою стирчали маленькі, як у молодого козлика ріжки.
- Я так і думав, - невпопад сказало звірятко, змушуючи мене знову відчувати, що все навколо нереальне.
Створіння переповзло до мене на ліжко, і принюхалось. А потім смачно чхнуло.
- Ти не Явдоха, - сказало воно. – Та мене і бачити не могла, і боялась, а ти вже й не така злякана, як я подивлюсь. Є щось пожувати?
- Їжі немає.
- Шкода. З ранку під ложечкою смокче. Та гадина полиню кругом начіпляла, на кухню не проберешся, наслав туди трьох пацюків, але від них ні слуху ні духу, мабуть ненажери самі все вкрадене і схарчили, - пожалілось чудовисько. Він важко зітхнув. – Треба драпати нам звідсіля хазяйка, бо так і ноги простягнути чесному чорту не довго.
- А ти значить чорт?
- А ти значить зовсім не тутешя? З чиїх будеш?
Поводився чорт невимушено, помахував хвостом, і роздивлявся мене з зацікавленістю.
- Ну що ти кліпаєш? – першим не витримав наші переглядини чортисько. – Атанасій я. У кожної пристойної відьми має бути компаньйон. Але мені дісталась якась відьма не відьма. Розумієш яка від Старшого підстава? Ти, кажуть, Атанасій не доріс ще сильній відьмі служити. І от я проявляюсь значить на цей план битія, а тут ця... І як їй служити, як вона мене не бачить? Ти ото як своїми блямкалами на мене вилупилась у мене аж від серця відлягло.
- Ну дякую, за блямкала..
- Не кіпішуй, Явдосю, - чорт трішки посунувся, видно впіймавши в моєму тоні образу. – Очі твої ясні, прекрасні розпрекрасні, я оцінив. О, чуєш? – він виставив над ріжками як локатори гострі вушка, і повів носиком. – Ковбасочка.
Атанасій шмигнув тінню до дверей, з коридору почувся шум і писк, після чого чорт вже з’явився на ліжку з кавалком домашньої ковбаси, ароматної та духмяної, і заплямкав нею, наганяючи мені жабу.
- Сухувата, - ми синхронно проковтнули: я слинки, чорт ковбасу.
- А де ж Євдокія? - вирвалось у мене.
Дивно було те, що я сприймала пів дня навколишній світ за вигадку, але коли побачила Атанасія, то навіть на мить не засумнівалась в його реальності.
- Складне питання, - чорт утерся лапкою, і з жалем зітхнув за тим, що ковбаса скінчилась. – Думаю, що ось це, тобі краще мене його прояснить.
Він зістрибнув з ліжка, і копитцем викотив з-під столу порожню пляшечку. Я підняла її принюхалась, різко тягнуло якимись травами.
- Вона що – наклала на себе руки? – чомусь пошепки запитала у чорта.
- Житіє у сердешної було не мед, сама розумієш, - пояснив Атанасій. – Спочатку мати її представилась, через пару років нареченого забрали на службу, і той десь там і пощез, а там і батечко її зачах. В домі з’явились ці двоє кровопивць, опікуни, так би мовити. Не давали проходу Явдосі, от і не витримала її тонка душевна організація.
- Як же так, - я знову присіла. Потім не витримала, підійшла до дзеркала. Виглядала я хоч і худою, проте цілком здоровою. Ні сліду від отруєння.
- Та якось так, - чорт розвів руками. –Ну чого похнюпилась? Як каже наш Старший, все що не робиться, все на краще. З тебе ще може і люди будуть.
Атанасій знову насторожив свої локатори, а потім плавно перетік змінюючи форму і перетворюючись в кота.
Слідом відчинились двері, на порозі з’явилась тітка Пелагея. Потягнувши носом повітря в кімнаті, я впевнена, вона вловила часниковий дух ковбаси, бо її поросячі очі налились кров’ю.
- Так значить? - все ще принюхуючись прошипіла жінка, направляючись до мене.