3.2

– Я не розумію, як таке могло статися! Ми ж мали чітку домовленість... – Ніна заходиться плачем.

Я її не пробую розпитувати. З натяків подруг зрозуміла, що Горський порушив угоду. І це – напередодні медогляду, перед самісіньким чемпіонатом!

До останку ми сподіваємося, що бабусині погрози минуться без наслідків, але халепа набирає обертів. Ніну звинувачують не лише в порушенні спортивного режиму, а й у підбурюванні інших, тож Іра виставляє її з÷ команди. Звідки взялася чутка про це – хоч сядь та й плач. Ані я, ані дівчата не прохопилися й словом.

Я благаю тренерку змилуватися над Ніною. Вона ж топова гімнастка, одна з головних фавориток на прийдешньому чемпіонаті. Зрештою, це особиста справа кожної повнолітньої людини, як і з ким проводити вільний час.

Однак бабуся затялася: для спортсменів національної збірної діють інші правила, їхні права закінчуються там, де починаються державні інтереси. Немає сенсу фінансувати з бюджету й гаяти час та сили на підготовку гімнастки, яка нічого не досягне через те, що у відповідальну мить згадає про свої права та низькі інстинкти.

Ми вертаємося з тренувальної бази, розсварившись на пух і прах. Чому Ніну випхали, а решту порушниць – ні? Я не вірю, що лікарка нічого не второпала. Вона ставила такі підступні запитання, з яких було ясно: знає все. Чому до інших не застосували жодних санкцій? Боюся когось видати необачним словом, тому тримаю язика за зубами. Але лють на єдину рідну душу аж кипить.

Мені зазвичай до вподоби жити вдома. Недарма кажуть: "Своя стріха – своя втіха". Проте зараз стіни душать. Як бути під одним дахом із несправедливою зрадницею?

Ніна замкнулася в собі й не відповідає на повідомлення. Мій світ розсипається, мов картковий будиночок, навіть спроба попрацювати над університетськими завданнями не зарадить. Літери в підручнику зливаються в нескінченну вервечку чорних мурах на білому полі сторінки.

Іра подарувала нам вихідний – нечуваний скарб перед змаганнями. Я звикла проводити цілісінький день у залі, відточуючи елементи до ідеалу. Але сьогодні кортить чогось іншого – відчути себе не спортсменкою, а просто дівчиною.

Гортаю навмання стрічку в інстаграмі й натрапляю на банер спа-салону "Афродіта". Золотавий логотип на білому тлі вабить око. Ліза колись захлиналася від захвату, розповідаючи про це місце. Вона розхвалювала чарівні руки майстринь і спокій, про який можна тільки мріяти в кабінеті спортивного масажиста.

Оце воно! Саме те, чого душа прагне. Телефоную, і лагідний голос адміністраторки сповіщає про вільне віконце за годину. Фортуна усміхається мені вперше за останні дні, немов сонячний промінь крізь густу пелену хмар.

Бізнес-центр "Меркурій" – новомодний велет, зведений на місці старої будівлі зі збереженням зовнішніх мурів. Це все, що вціліло від пам'ятки архітектури. Виглядає кумедно й неприродно, наче глум над історією міста.

Масивні обертові двері ковтають людський потік, а в просторому вестибюлі, облицьованому світлим мармуром, звуки множаться й перетікають, витворюючи симфонію ділового дня.

Довкола метушаться люди в строгих костюмах, цокотять підбори по мармуровій долівці. Біля ліфтів невеличка черга: три жінки з теками, занурені в телефони, молодий чоловік з портфелем знервовано зиркає на годинник, літній охоронець ліниво спостерігає за метушнею.

Я у своєму спортивному костюмі – чужа в цьому царстві ділового вбрання – рішуче простую до правого крила. Повз пропливає кав'ярня з манливим ароматом випічки, за нею – туристична агенція з яскравими постерами тропічних островів, і нарешті – спа-салон "Афродіта".

Скляні двері, немов брама в інший світ, ведуть до простору, сповненого м'яким світлом і спокою. Усередині повітря густе й пряне. Пахтить ефірними оліями та коштовною косметикою – складний аромат лаванди, сандалу й чогось невловимо екзотичного. Лине тиха музика – звуки природи з ніжними переливами флейти створюють відчуття, ніби ти у священному гаю давньогрецького храму.

Інтер'єр салону в спокійних бежево-золотавих барвах. Стіни, оздоблені шпалерами з ледь помітним візерунком, прикрашені люстрами в масивних рамах і чорно-білими світлинами. На полицях – витончені флакони з косметикою преміальних брендів, мов коштовності в музейній вітрині.

– Добридень, я записувалася на... – починаю я.

Адміністраторка, молода жінка з поставою танцівниці, привітно всміхається і перебиває мене.

– Анастасіє? Проходь, будь ласка. Сьогодні маємо особливу пропозицію – спа-програму "Відродження". Охоплює масаж, догляд за обличчям і волоссям. Саме те, що треба для відновлення сил.

Її голос бринить обіцянкою зцілення. Киваю, навіть не питаючи про ціну. Зараз не до того. Хочеться розчинитися в піклуванні й увазі.

Молода масажистка Оля має міцні, але делікатні руки. Її пальці, мов чарівна паличка, торкаються шкіри, і під музику та пахощі лаванди напруження поволі полишає тіло, тане, як весняний сніг. Уперше за останні дні відчуваю, як попускає тугий вузол у грудях – той самий, що не давав дихати на повні груди.

Після масажу – догляд за обличчям. Косметологиня Олена чаклує наді мною, і я майже засинаю під її легкими дотиками, невагомими, як крильця метелика. Вона розповідає про важливість належного очищення, про вплив спорту на шкіру, про захист від сонця. Її голос заколисує, зливається з музикою, витворюючи цілющий напій, у якому тануть усі тривоги. А коли розплющую очі й дивлюся у дзеркало – бачу себе колишню. Не змордовану тренуваннями, а юну, вродливу, певну в собі. Шкіра промениться зсередини, ніби увібрала всі щирі слова цих годин.