Розділ 2. Готуючись до неминучого

Наступний ранок для Барта став якимось дивним: він відчував, що світ навколо нього ось-ось зрушиться з місця, але сам ще залишався статичним, мов на краю провалля. Сонце вже піднімалося над горизонтом, проте його світло було тьмяним, немов застелене пилом і димом. Барт знову прокинувся з важким серцем і тривогою, яка не покидала його навіть уві сні.

На кухні він знайшов Марка, який сидів за столом із кружкою кави. Його обличчя виглядало змученим, хоча день тільки починався.

— Ти спав? — запитав Барт, сідаючи навпроти друга.

Марк похитав головою:

— Майже ні. Усе думав, як нам діяти далі.

— Я теж. У мене було таке відчуття, ніби час прискорився, але ми залишилися позаду, — сказав Барт, обхоплюючи руками теплу кружку.

Вони сиділи мовчки, поки годинник на стіні відраховував хвилини. Нарешті Барт порушив мовчання:

— Сьогодні ми повинні скласти чіткий план. Ми не можемо дозволити собі діяти навмання.

Марк кивнув:

— Почнемо з карти. Ми повинні знати, які райони затопить першими і куди найкраще рухатися. У центрі міста є стара бібліотека, там може бути щось корисне.

Ця ідея видалася розумною, і вони швидко зібралися, прихопивши наплічники та трохи провізії. Погода здавалася спокійною, але тривожне передчуття не покидало їх.

Бібліотека була похмурим нагадуванням про минулі часи. Стіни обшарпані, двері скрипіли, а вікна були напівзабиті дерев'яними дошками. Усередині було тихо, тільки звук їхніх кроків лунав між полицями з пилом і книжками.

— Нам потрібен архів з картами, — сказав Марк, оглядаючи простір.

— Він, скоріше за все, у підвалі, — припустив Барт.

Вони швидко знайшли вхід у підвал і спустилися вузькими сходами. Темрява зустріла їх густим запахом сирості та старого паперу. Після кількох хвилин пошуків їм вдалося знайти кілька старих карт міста і сучасні документи з топографічними змінами за останні роки.

— Подивися, — прошепотів Барт, вказуючи на карту. — Це найвища точка міста. Якщо почнеться затоплення, ми повинні бути там.

Марк кивнув, уважно вивчаючи карту, і сказав:

— Але як нам туди дістатися? Це на іншому кінці міста, а дороги вже зараз небезпечні.

— У нас немає вибору, — сказав Барт. — Почнемо з того, що складемо маршрут і підготуємо все необхідне.

Вони вирішили взяти карти із собою, коли раптом почули шум, що доносився з верхніх поверхів. Хтось був у бібліотеці. Барт і Марк завмерли, тримаючи у руках старі аркуші паперу.

— Може, це просто хтось шукає прихисток, як і ми, — тихо сказав Марк, але його голос звучав не надто впевнено.

Барт жестом попросив його мовчати. Вони почули кроки, що ставали дедалі ближчими.

— Гей, там хтось є? — пролунав грубий голос згори.

Барт і Марк обмінялися поглядами. Чи були ці люди дружніми, чи могли стати загрозою? Врешті, вони вирішили вийти зі схованки, тримаючи руки на виду. На верхньому поверсі вони побачили трьох чоловіків із важкими рюкзаками. Один із них мав у руках мачете.

— Що вам потрібно? — обережно запитав Барт.

— Ми шукаємо їжу і воду. Ніякої шкоди вам не хочемо, — відповів чоловік із мачете, але його погляд був холодним і настороженим.

Марк зробив крок уперед і сказав:

— Ми теж шукаємо способи вижити. Тут немає нічого, що можна було б з’їсти чи випити.

Кілька секунд тривало мовчання, яке здавалося вічністю. Чоловіки нарешті відступили, і один із них кинув:

— Щасти вам. Але пам’ятайте, коли настане хаос, виживе лише той, хто готовий до всього.

Вони пішли, залишивши Барта і Марка у тиші, наповненій тривогою.

Коли друзі повернулися додому, їхні обличчя були серйозними. Барт одразу розклав карту на столі й почав креслити маршрут.

— Нам потрібно знайти транспорт. Пішки ми не дійдемо вчасно, особливо якщо почнеться затоплення, — сказав він.

— І ще запаси їжі та води, — додав Марк. — Але звідки все це взяти?

— У нас є стара вантажівка на стоянці біля роботи. Вона належала нашому колезі, але він давно залишив місто. Якщо вона ще працює, це може нас врятувати.

Марк погодився. Вони вирішили вирушити туди наступного ранку, а поки почали збирати все, що могло б стати в нагоді. Ліхтарики, батарейки, аптечка, трохи їжі, що залишалася в їхніх запасах.

Під час зборів Марк раптом зупинився:

— Ти думаєш, ці люди, яких ми зустріли у бібліотеці, повернуться?

— Не знаю, відповів Барт, хитаючи головою. — Але ми маємо бути готові до будь-чого.

Ніч принесла з собою неспокій. Барт майже не спав, прокидаючись від кожного звуку. Йому снилися кошмари, у яких вода заливає місто, а люди блукають, кричачи про допомогу.