2

Наступного дня, у середу, їй не без труднощів вдалося привести себе до ладу і зібрати себе на роботу. Хвилювання дівчини все ж трохи зменшилося, і до ранку вона згадувала те, що сталося, як страшний сон, усіма силами намагаючись його забути. Вона трохи посиділа, розмірковуючи в їдальні, але в результаті виявилася безсилою в спробі знайти адекватне пояснення тому, що сталося, або знайти причини того, чому її розум зробив несвідому спробу вбити її.

Навіть з урахуванням її чималих знань про роботу людського організму, вона не мала ні найменшої здогадки про те, чому мозок у фазі десинхронізованого сну, коли її м'язи мали бути повністю розслаблені, почав проявляти фізичну активність, та й ще й у такій агресивній формі.

Чи було це якоюсь формою прояву лунатизму? Чи намагалася вона задушити себе через якийсь вид парасомнії? Або ж те, що трапилося вночі, було результатом психологічного чи неврологічного розладу? Можливо, але Скарлетт не могла цього знати напевно.

Підійшовши вранці знову до дзеркала, вона виявила червоні плями і синці на своїй шиї. Скарлетт жахнулася побаченому, дівчина не могла просто так піти на роботу, не прикривши сліди удушення на собі. Взагалі-то вона могла б узяти лікарняний і залишитися вдома, заспокоїтися, прийняти заспокійливі й зануритися в теплу ванну з аромаоліями та свічками, проте Скарлетт не бажала залишатися сьогодні вдома, адже боялась, що перебування на самоті там, де це все сталося, може спричинити зворотній еффект і вона лиш більше наростить свої страхи, розмірковуваннями наодинці в чотирьох стінах.

Надворі стояла весна, проте було ще досить прохолодно, тож вона прикрила шию шарфиком, який не викликав би жодних підозр. Залишатися вдома наодинці зі своїми страхами було далеко не найкращим варіантом. Гнітюча атмосфера чотирьох стін спальні і спогади про минулу ніч навряд чи змогли б справити позитивний вплив на неї. Натомість зміна обстановки і відволікання від подій ночі шляхом вирішення робочих задач, напевно, допомогли б Скарлетт у цій справі краще.

Однак так чи інакше вона з острахом чекала наступної ночі, яку вона боялася просто не пережити.

Прийшовши вранці в лабораторію одного з центрів "CBBO", вона, як зазвичай, переодяглася в білий халат, залишила свої речі в шафці і попрямувала на своє робоче місце. Насамперед Скарлетт дістала хромосоми з морозилки, аби ті розморозилися і незабаром вона змогла почати працювати з ними. На її столі розміщувались безліч піпеток, шприців, пінцетів, чашок Петрі, лабораторних журналів, ампліфікатор, центрифуга, а також велика кількість інших інструментів і обладнання.

Вона не їла вранці, Скарлетт геть забула про те, що їй слід було вживати їжу і відновлювати ресурси організму, отримуючи енергію ззовні. Після такої жахливої ночі, вона й поготів забула про такі поняття, як апетит і голод, їй зовсім не хотілося їсти, у зв'язку з чим вона нічого не готувала вранці, а також не взяла із собою ланч на роботу, як це буває зазвичай.

У лабораторії у них стояв акваріум із рибками. Оскільки іноді робота була дуже напруженою і набридливою, присутність хоч якоїсь тварини поруч трохи розслабляла атмосферу і розбавляла монотонність робочих буднів.

З огляду на втому і голод, затуманений розум Скарлетт начисто забув про те, що живих істот в акваріумі потрібно було погодувати. Забувши погодувати себе, Скарлетт забула також накормити своїх кімнатних зябрових, годування яких перед початком робочої зміни входило в її обов’язки. Незабаром Скарлетт нарешті зуміла зібратися з силами і приступити до роботи, не відмовившись перед цим від чашки кави, на кофеїн в якій вона покладала немалі надії.

Отже, залишивши рибок голодними, а сама наповнивши свій шлунок лиш однією кавою, яка, як вона сподівалась, протримає її до кінця робочої зміни, Скарлетт приступила до виконання гель-електрофорезу, який дозволяв їй визначати розмір і концентрацію фрагментів ДНК у зразку.

 — Ти захворіла?  — запитала Амелла, зайшовши в лабораторію і побачивши шарф на шиї Скарлетт.

 — Трохи є, напевно, десь застудилася. Ти ж знаєш, весняний авітаміноз, зниження імунітету, багато вірусів зараз ходить і все таке.

 — Може тобі варто було залишитися вдома?

 — Ні, зі мною все гаразд, це швидко мине,  — запевнила вона.

Скарлетт не мала наміру розповідати кому-небудь про те, що трапилося. Те, що сталося вночі, і так залишило безліч запитань, які її саму загнали в глухий кут своєю парадоксальністю, що вже було казати про інших людей, які почувши цю історію попросту подумають, що у неї поїхав дах. А пускати такі чутки означало ні більше ні менше кінець її кар'єрі в "CBBO". Для себе вона вже давно визначилася, що єдиним, з ким вона могла поділитися тим, що сталося, був Джордан, який, наче на зло, зараз перебував у черговому відрядженні та мав повернутися до Філадельфії тільки в п'ятницю ввечері.

Він був інженером теплових і вентиляційних систем в одній із будівельних фірм, у зв'язку з чим його постійно посилали у відрядження в різні місця, де він працював над облаштуванням систем опалення для будинків і організацією вентиляції на одній зі стадій їхнього спорудження. Вони почали жити разом відносно недавно, проте у стосунках Скарлетт і Джордан перебували вже два роки, за цей час він встиг стати для неї мало не найріднішою людиною, тою, тільки якій одній вона могла довіряти й посвячувати в настільки делікатні життєві події. До того ж, саме з Джорданом їй доводилося ділити постіль ось уже як півроку в орендованій квартирі, тож кого іншого, як не його, слід було насамперед попередити про те, яке лихо може статися з нею уві сні.