5

Скарлетт і Джордан голосно розреготалися, втім, як і всі інші глядачі в залі. В одній її руці був паперовий стакан з колою, а свою ліву руку вона періодично занурювала у величезне відро з попкорном, яке тримав Джордан, що сидів поруч. Перед ними на величезному екрані показували фільм із Бредом Піттом і Леонардо ДіКапріо в головних ролях. Скарлетт знала, що це якась комедія, судячи з того, як часто зал вибухав сміхом і розкотистим гоготом, але точної назви кінокартини пригадати не могла. Вона періодично прикладалася до коли і потягувала солодку, холодну рідину через трубочку, одночасно з цим зачерпуючи чергову порцію попкорну з відерця Джордана.

Все було чудово. Як їй здавалося на перший погляд.

Скарлетт не могла пригадати назву фільму так само, як і його початок, однак це її не хвилювало, в ту мить свідомість Скарлетт більше хвилювала заповнювала нав'язлива думка про необхідність сечовипускання, яка зростала з кожною хвилиною. Вона точно не пам'ятала, скільки випила рідини перед сеансом, а також скільки коли випила під час нього, однак, чим далі, тим більше Скарлетт ставало важче думати про щось інше, окрім як про візит до вбиральні. Незабаром вона почала все частіше відволікатися від фільму та більше концентруватися на дискомфорті внизу живота.

 — Я вийду в туалет на хвилинку,  — повідомила вона на вухо Джордану.

Він лише мовчки кивнув. Скарлетт піднялася і попрямувала до виходу з ряду. Фільм добігав кінця, тож їй слід було поквапитися, щоб встигнути повернутися до початку фінальної сцени. Позив до сечоспускання був настільки сильним, що досидіти до його закінчення Скарлетт не могла, тож незабаром вона вже поспіхом спускалась по бічних сходах, наближаючись до виходу із залу.

Скарлетт вийшла на коридор і зачинила за собою двері. В одну мить звук з величезної стереосистеми кінотеатру обірвався, безслідно зникли також голоси і сміх глядачів, які змішувалися з голосами акторів з екрану і створювали єдину какофонію.

"Непогана звукоізоляція",  — подумала вона.

Скарлетт опинилася у вестибюлі кінотеатру і тієї ж миті здивувалася тому, наскільки тут було тихо. З десяти кінозалів у лоббі не проникало жодного звуку. Також вона звернула увагу на відсутність продавців за прилавками з різними ласощами, а разом з цим і на зникнення касирів кінотеатру. Незабаром Скарлетт зі подивом виявила, що з вестибюля зник абсолютно весь персонал закладу.

Зачинивши за собою двері кінозалу, вона немов потрапила в паралельну реальність, перемістилася кудись в інше місце, проте точно не в лоббі того кінотеатру, куди вони вирушали з Джорданом. Скарлетт припустила, що якщо вона зараз зазирне всередину свого кінозалу, то, напевно, з великою долею ймовірності виявить там таку ж саму порожнечу, як і тут.

Якби вона опинилася в аналогічній ситуації в реальному житті, Скарлетт, скоріш за все, вже забила на сполох і, безумовно, спробувала б розібратися, чому ж увесь персонал немов під землю провалився, однак, перебуваючи уві сні, вона не приділила цьому належної уваги й попросту вирушила до вбиральні, як і планувала спочатку. Скарлетт пройшла порожнім вестибюлем — звуки її кроків мертвою луною відбивалися від стін.

На диванчиках очікування сеансу не було жодної живої душі. За стійкою продажу квитків і попкорну також не з'явилося жодного працівника. Абсолютно всі люди ніби зникли з величезного комплексу, який вміщував у собі десять кінозалів і міг обслуговувати до півтори тисячі глядачів одночасно. Однак тепер гробову тишу у вестибюлі порушували лише глухі кроки Скарлетт по декоративній плитці.

Лиш холодне біле світло світлодіодних світильників освітлювало лоббі кінотеатру. Обличчя акторів з афіш нових кінострічок байдуже спостерігали мертвим поглядом за тим, як Скарлетт самотньо пройшла широким спустошеним вестибюлем.

Скарлетт добралася до кінця холу й увійшла до жіночої вбиральні.

Зайшовши всередину, вона сповільнилася і знов прислухалася до звуків, проте жодних інших ознак присутності в туалеті когось іще, Скарлетт не виявила. Тишу порушував лише монотонний гул вентиляційної системи.

Вона пройшла в одну з кабінок і незабаром зробила свою справу, після чого вийшла з неї і попрямувала до умивальника, в цей же момент її стільниковий телефон нагадав про себе дзвінком. Скарлетт настільки злякалася цьому звуку, який зненацька порушив гнітючу тишу, що мало не підстрибнула, коли той пролунав. Оскільки у вбиральні вона перебувала одна, Скарлетт без зволікань дістала телефон, щоб відповісти на дзвінок або хоча б дізнатися, хто бажав потурбувати її в неробочий час...

Насамперед вона очікувала побачити номер матері, яка жила в Ланкастері і щовечора дзвонила їй, щоб дізнатися, як минув день її дочки. Також потривожити її цілком міг хто-небудь із колег, повідомивши про щось невідкладне або попередивши про майбутнє позапланове відрядження.

Однак, як виявилося, Скарлетт дзвонили не з роботи, також поговорити з нею бажала не мама і не сестра. Загалом той, хто дзвонив, найімовірніше, не був ким-небудь із тих, кого Скарлетт знала, оскільки номер, що висвітився на екрані мобільного, не був знайомий їй. Мелодія дзвінка голосно грала у вбиральні кінотеатру, відбиваючись луною від високих, кам'яних, холодних стін. Відчувши деяке збентеження і за звичкою не бажаючи привертати увагу інших, вона недовго думаючи підняла слухавку, так і не дійшовши кількох футів до умивальника. Скарлетт бажала якнайшвидше відповісти на дзвінок, помити руки й повернутися в зал, щоб додивитися фільм.