3

 — Привіт, Летті, радий тебе почути, як ти там?  — пролунав милий, приємний та знайомий голос у телефонній трубці.

 — Привіт. У мене все гаразд, а як твій день минув? Ви вже закінчили з тим котеджним містечком у Бедфорді?

 — Ми ще працюємо. Сьогодні встигли встановити ще дві газові печі в будинках по Гарнер-драйв і підключити їх до повітропроводів, отже справа залишилася за бригадою, яка встановить кондиціонери, а так, в принципі, вже все майже готово. Також сьогодні приїжджав замовник і ми обговорили деякі питання щодо фінальної стадії. Думаю, ми закінчимо роботу завтра, і в п'ятницю я зможу вже вирушити додому,  — відповів він.

 — Ти вже в готелі?

 — Так.

 — Ви повечеряли? Ти не забув випити свої ліки?  — Джордан хворів на гастрит і Скарлетт суворо контролювала процес його лікування.

 — Звісно, я ж не маленька дитина. Люба, не варто мені про це нагадувати щоразу.

 — І заради бога, не забувай про дієту. Тобі не можна жирного або гострого, алкоголю, спецій, а також кави. Джордан, не забувай про каву, зав’яжи з нею хоча б на якийсь час, доки загострення не мине,  — суворим, командним голосом промовила вона.

У слухавці почулося важке зітхання.

 — У тебе немає настрою? Твій голос якийсь сумний,  — звернувся Джордан до Скарлетт.

Вона помовчала деякий час.

 — Летті, у тебе все добре? Де ти зараз знаходишся?

 — Вдома. Я вже прийшла з роботи.

 — Як твої справи? З тобою все гаразд?

Скарелетт вагалася перед тим, чи розповісти Джордану про те, що з нею трапилося минулої ночі, чи залишити все в таємниці до його приїзду. Знаючи Джордана, Скарлетт не сумнівалася в тому, що він міг кинути все і приїхати до неї просто зараз, проте вона лиш в саму останню чергу бажала спровокувати його таку витівку. Водночас з цим їй доконче необхідно було комусь виговоритися, бо дівчина більше не могла тримати ту напругу, що накопичилася, в собі.

 — Ну... не зовсім,  — протягнула Скарлетт.

 — Щось сталося?

 — Можна сказати що так, але ти, головне, не хвилюйся.

 — Щось серйозне? Хтось захворів? На роботі проблеми?  — схвильовано поцікавився він.

 — Ні, ні, на роботі все чудово, всі живі та здорові. Просто минулої ночі зі мною сталося дещо дивне.

Вона ледь трималася, щоб не зірватися на істерику. Скарлетт помітила, як її голос почав тремтіти і вона, на жаль, нічого не могла з цим подіяти, їй здавалося, що вона ось-ось розридається. Немов снігова куля всередині неї цілий день накопичувались страх і хвилювання, а втома й сонливість послаблювали її подвійно, як фізично, так і ментально. Вона хотіла спати, проте боялася лягати сама. Скарлетт здригалася від думки, що ця ніч може стати останньою.

 — Що саме?  — спокійно, немов між іншим, запитав він.

На секунду вона задумалася.

 — Нічого особливого, просто поганий сон.

 — Через нього ти засмутилася?

 — Мабуть, так.

 — Не бери в голову поганого. Хіба мало чого нам може снитися? Я, до прикладу, не вірю в усю цю нісенітницю, в ці прикмети, провидіння, передбачення майбутнього, а також у те, що сни можна якось трактувати і розкривати їхній прихований сенс. Просто забудь про це. Мені здається, нам завжди сняться або наші страхи, або наші бажання. У кошмарах оживають страхи, проте я не вважаю, що вони несуть під собою якесь потойбічне значення. Ти можеш не одягнути светр, змерзнути уві сні під ранок, і тут бац  — тобі сняться жахіття, а ти встаєш невиспаним і втомленим. Так що я тебе розумію.

Скарлетт схвально мугикнула, погоджуючись з його словами.

 — Не засмучуйся,  — продовжив він.  — Знаєш, мені теж часто сниться різна нісенітниця, проте я більшість своїх снів попросту забуваю, а ті, що запам'ятовую, бувають іноді вкрай дивними. От, приміром, мені близько місяця тому снився сон, як я зі своїми друзями, ще за студентських часів, сидів у машині. Ми нікуди не їхали, просто стояли. Незабаром я запитав у свого друга щось на кшталт: Це ж сон, чи не так? А він погодився зі мною. Потім я сказав, що якщо це сон, то наша тачка, напевно, може літати, а той погодився і дійсно переключив передачу в режим польоту. Це було дуже кумедно і водночас незвично. Ми кльово політали над Філадельфією, просто пливучи в хмарах.

Скарлетт почула сміх у телефонній трубці, який вивів її зі ступору. Вона на секунду замислилась і перестала слухати те, про що їй розповідав Джордан, у зв'язку з чим вона прослухала більшу частину його розповіді.

 — Скарлетт? Ти тут?

 — Так, так, я слухаю тебе.

 — З тобою точно все гаразд?

 — Так. Мені вже час, я трохи втомилася,  — безбарвним, нейтральним тоном відповіла вона.

 — Добре, не сумуй, я приїду післязавтра, відпочинемо на вихідних. Може поїдемо в Хершипарк? Покатаємось на атракціонах, наїмося шоколаду від пуза, сходимо в зоопарк, як тобі ідея?

 — Непогана. Можливо, з'їздимо.

 — Добре! Домовились. На добраніч, люба.