Розділ третій "Складнощі"

Розділ третій

«Складнощі»

• Оповідач – І так робочий день скінчився й покидаючи офіс Амана підійшла до Феркс та прошептала тій на вушко «Чекаю тебе в себе вдома, тримай це тобі знадобиться» Амана поклала в руку Феркс невеличкий за ламінований папірець на якому була вказала адреса проживання Амани. Коли Феркс зрозуміла що сталося то слід Амани вже й простив
• Оповідач – Зібравши свої речі Феркс встала із за стільця й одягнувши свого піджака вирушила до виходу. Вийшовши із офісу вона направилася до автобусної станції на якій вже зібралася купа народу, й дочекавшись свого автобусу вона зайшла в нього «Ну так звісно як завжди повен автобус офісних трупів і я одна з них…» промовила вона в себе в голові. Нарешті дібравшись до необхідного району вона вийшовши з автобусу змогла вдихнути на повні груди, Феркс полізла в кишеню та дістала той самий папірець поглянувши на нього вона промовила в слух

• Феркс – купол №36 вулиця хвостатих а квартира.. начебто 34

• Оповідач – дійшовши до будинку (про нього було написано на іншій стороні папірця) вона увійшла в нього та почала підніматися у ліфті на поверх з тридцятими поверхами

• Феркс – 30...32,33 о а ось і 34

• Оповідач – Феркс декілька раз постукала в двері, через кілька секунд вона почула якийсь невеличкий шум з квартири через що їй ставало все складніше та складніше дихати немов щось схопила та стискало її груди і ось почувся звук дверного механізму
• Дверний механізм - *скрип* *клац* *довгий скрип*
• Оповідач – Двері почали відкриватися а серце Феркс все більше калатати і ось двері відчинилися і в них показалася Амана в звичайному одязі побачивши це Феркс змогла видихнути з полегшенням.

• Амана – Проходь не соромся
• Феркс – т-та не соромлюся я зовсім

• Оповідач – Амана взяла Феркс за руку й потягнула за собою, Феркс не стала супротивитись, побачивши це, на обличчі Амани з’явилася невеличка посмішка після чого вона кинула Феркс на свій великий м’який диван й почала знімати взуття. Феркс не могла второпати як на це реагувати вона вся почервоніла а на її обличчі було видно не порозуміння єдине що їй лишалося це лиш завмерти й лежучи на ліжку вона побачила як Амана почала знімати свого халата і ось.. її ніжні плечі оголилися а на ній самій лишилась футболка та шорти. Амана залізла на ліжко та лягла біля Феркс та немов пронизувала її своїм поглядом і ось вона піднесла свої губки до її вушка та палко прошептала

• Амана – ти.. любиш хвостики я ж права?

• Оповідач – після цих слів подихи Феркс ставали все важчими та важчими і з тремтячих губ почулося

• Феркс – т-так..

• Оповідач – Амана посміхнулася та легенько провела своєю рукою по ніжкам, після цього вони перетворилися на зміїного хвостика. Кінчик її хвостика наблизився до обличчя Феркс. Ах який прекрасний аромат а цей блиск.. – подумала про себе Феркс. Спокуса ставала все більшою та більшою – Піддатися емоціям? Чи все ж таки не варто? Я не знаю.. я-я НЕ ЗНАЮ!!  - Все що вона могла зробити це лишень втекти вона і сама не розуміла чому вона тікає, адже вона саме цього хотіла . . .
  Але чому ж ? чому? В душі немов щось стиснулося.. це страх? Але чого тут боятися? Навіщо і.. від кого тікати?

• Феркс – пробач!

• Оповідач – Феркс підірвалася з ліжка й ринула до виходу, вона швидко одягнула своє взуття й накинувши на себе піджака вибігла з кватири Амани, залишивши ту в ступорі. Вибігаючи з під’їзду на її обличчі виднілися сльози а погляд був спрямований у небо, а в голові в неї лишень і крутилося «Чому? Навіщо я тікаю? я начебто.. так бажала цього але… щось не дає мені цього зробити.. та що в біса зі мною коїться?»

• Амана - … що це тільки що було? Що сталося? Що ж на мене найшло? Чому я те все робила? СТРИВАЙТЕ! Ой лишенько – лишенько – лишенько – лишенько!! Що ж я виробляла з.. Феркс певно мене точно зненавиділа..

• Оповідач – Амана скрутилася в клубочок на своєму ліжку та почала тихо хникати, схоже що це сильно її зачепило. А Феркс дійшовши до дому зайшла в нього та зачинивши вхідні двері оперлась на них, її обличчя було настільки блідим неначе  вона чимось дуже сильно хворіла

• Феркс – яка ж я боягузка… мене аж саму від себе верне…

• Оповідач – Феркс забилась в куточок й сиділа там до самої ночі поки не заснула. І ось наступного робочого дня наші панянки знов зустрілися на своїх робочих місцях, перекинувшись швидкими поглядами та привітавшись вони сіла на свої місця, на їх обличчях був видний смуток та сором, до кінця робочої зміни ніхто з них не проронив ні одного слова в адресу іншої. Так і наступного дня і наступного і наступного… до кінця тижня вони так і не розмовляли одна з одною, і от настали вихідні, і ось раптово на телефон Амани приходить текстове повідомлення, в якому було написано  - «Нам потрібно з тобою про дещо поговорити. Приходь о 15:20 до кафе «Гніздо» чекаю тебе». Сказати що це повідомлення її здивувало це нічого не сказати але глибоко в душі, вона дуже хотіла аби таке повідомлення до неї прийшло.  І от Амана вже стояла біля цього кафе, на ній був одягнутий звичайний офісний одяг, стоячи біля нього, вона час від часу озиралась по сторонам, та поглядала в свій телефон в надії побачити Феркс.
• Оповідач – І ось серед куп людей почали виднітися знайомі вушка, і ось з купи людей винирнула ця руда та м’якенька панянка

• Амана – О Феркс ти все ж таки прийшла *з соромом поглянула на Феркс й відвела погляд до землі*
• Феркс – ну логічно, це ж як-не-як я тебе сюди запросила… то ж давай вже сядемо за столика
• Амана – т-так звісно

• Оповідач  - Під час того як Феркс запрошувала Аману до столика, на її обличчі через її усмішку виднівся переляк, схоже що вона не знала що їй все ж таки в цій ситуації робити ? Пройшовши у це кафе вони сіли за столика, і замовили кави та щось до неї.

• Амана – слухай… пробач за те що тоді сталося… на мене немов якийся біс найшов..
• Феркс – *злегка панічно* та не потрібно вибачатися! Все нормально, просто… я не очікувала.. не очікувала що ти будеш такою настирною..
• Амана - *поклала свої руки на руки Феркс* прошу вибач таку хтиву змійку.. якщо захочеш то я.. то я зав’яжу із хтивістю!
• Феркс - *прибирає одну і з рук з захвату Амани та притуляє її до щоки хтивої змійки* Ні в якому випадку.. б-бо ти мені подобаєшся такою якою ти є

• Оповідач – В грудях наших дівчаток немов знов запалав той вогник що і при першій їх зустрічі, але цього разу він був набагато гарячішим та.. палкішим? Після цієї розмови з їх душ, немов впав якийсь величезний тягар і до самого закриття вони просиділи в кафе попиваючи напої та згадуючи ті смішні спільні моменти що в них встигли накопитися за цей невеличкий проміжок часу. Потому…

• Амана – ех шкода що кафе вже зачинилося.. *тяжкий подих*
• Феркс – я знаю тут одну місцину куди ми могли б зайти *підморгує оком*

• Оповідач – Феркс взяла Аману за руку за повела за собою сказавши закрити тій очі. Через кілька хвилин …

• Феркс – все можеш відкривати!
• Амана – нарешті, стривай-но.. невже це?
• Феркс – саме так! Це той самий бар куди ти мене повела при нашій першій зустрічі після роботи, ех які спогади.. Під час нашого невеличкого непорозуміння я часто заходила сюди чим я особливо не пишаюся… Але цього разу ми тут аби відмітити наше возз’єднання!
• Амана – оу це так мило *в думках – я і не гадала що я така важлива для неї.. і коли ми встигли так сильно зблизитися? Хоча ми завжди були доволі близькими … хоча яка в біса різниця?* ну що ж ходімо згадаймо той вечір !
• Феркс – о це вже та Амана яку я знаю!

• Оповідач – Вони сіли за барну стійку та почали випивати знов таки ж розповідаючи смішні та цікаві історії але вже з особистого життя. Вони висилилися та випивали і ось вони напилися до тої ступені що бармен викликав їм таксі аби таксист завіз цих хмільних панянок до будинку одно із них

• Феркс – Таксисте! Вези нас до мене!
• Таксист – і де ж ви пані живите?
• Феркс - *не може нормально пояснити через заплітаючогося язика через що простягає картку з її адресою*

• Оповідач – І ось наступного вихідного ранку Амана прокидається з несамовитим головним білем

• Амана – а-яяй моя голова.. вона так і розколюється.. скільки ж ми вчора випили? Нічого не пам’ятаю.. останнє що пам’ятаю це те як Феркс сказала таксисту везти нас до її дому а далі.. все як в тумані *взялася за голову* та чому ж так болить? С - стривай-но… Ф-Феркс?
• Феркс – а-я-яй.. та що ж у мене з головою? *взялась рукою за голову * нічого згадати не можу

• Оповідач – Коли Феркс підняла руку аби схопитися за голову вона підняла ковдру під якою та була оголеною

• Амана – Феркс ти гола!
• Феркс – а? *поглянула у низ* ой.. але і ти ж гола
• Амана – Я? *поглянула на себе та побачила що вона абсолютно гола і лиш ковдра прикриває її самі гарячі місця..