Глава 32

Зчинився неймовірний крик і ґвалт. Чоловіки кинулися на нападників. Зав’язалася бійка. Дін схопив Джул за руку і потягнув за собою.

- Діне…

- Ми не маємо права втручатися. Це їх протистояння!

- Але постраждають люди…

- Джул, якби я був один, можна було б втрутитися! Але з тобою, це навряд чи буде гарною ідеєю!

- Чому?

- Джул, - він озирнувся і почав підніматися бамбуковими сходами до їх хижки на дереві, - ти екзотична жінка в цих краях і будь-хто з нападників може забажати заволодіти твоїм тілом! Не впевнений, що я справлюся з десятком нападників!

Джуліана підняла голову і спостерігала за тим, як Дін швидко піднімався сходами. Коли Дін з речами вже був майже біля землі, Джул почула за спиною крик. А коли озирнулася, то помітила, що до неї біжать двоє оголених темношкірих велетнів з мачете в руках.

- Діне….

Він стрибнув униз і, схопивши її за руку, кинувся в джунглі. Бігти було дуже важко. Землі під ногами немає, одне коріння, гілки й колоди. Джул декілька разів падала, але Дін терпляче допомагав їй підвестися. І відновлював біг. Сил більше не залишилося. Дівчина важко дихала, а вологе повітря почало забивати легені й Джул почала задихатися.

- Я більше не можу! – простогнала вона. – Перепочиньмо, Діне, будь ласка!

Він зупинився на хвильку, міцно стискаючи її долоню й пильно придивився до її червоного та розпашілого обличчя.

- Схоже нас переслідують! – мовив він, подивившись поверх її голови. – Немає часу відпочивати! Коли відірвемося від нападників, зможемо відпочити!

А за спиною почулися якісь вигуки. Джул злякано розширила очі й кинулася далі в самі хащі джунглів. Зібравши всю волю в кулак, дівчина зціпила зуби й бігла слідом за Діном.

На хвильку Хейліс зупинився серед непролазних хащ і озирнувся довкола. Переслідувачів не було видно. Дін впевненим жестом вказав їй присісти на землю, кинувши їй рюкзак з речами, а сам дістав пістолет.

Джуліана відчувала, як ноги тремтіли, а капельки поту скочувались по обличчю на шию. Вона притулила розпашіле обличчя до рюкзака і відчула, як ноги й руки судомить чи то від пережитого тільки що, чи від бігу з перешкодами. Руки подерті, обличчя пече, а серце калатає, як навіжене, готове вистрибнути з грудей.

- Ні слова, чуєш? З’явилися нападники й схоже вони шукають нас! – прошипів він. – Спустися нижче з колоди!

Джул злякано сповзла на землю й сховала обличчя в долонях. Страх потроху заполонив всю її свідомість. А чого вона чекала? Хотіла сплеску емоцій? Ось і отримала їх сповна. Її ж попереджали про небезпеку, але вона як завжди вперто все ігнорувала. І ось результат!

Десь поблизу почулися чоловічі голоси. Дін присів і не зводив очей з переслідувачів, а Джул обхопила коліна руками й сховала обличчя між ногами.

Серце здригалося від жаху, по спині поповз холодок, а руки стали крижаними. Джул відраховувала нескінченні секунди важкими ударами серця, яке калатало в грудях. В голові плуталися думки, в очах засів справжній жах. А що буде, якщо їх знайдуть і вб’ють Діна? Як вона вибереться звідси? Батько ж не знає, де вона й звичайно не знайде її. Мія знає, але подруга в житті не зізнається нікому про її місцеперебування. І тоді папуаси зроблять з нею, що заманеться.

Шкіра обличчя з розпашілої стала блідою. І в додачу до всього на обличчя почали падати перші краплі холодного дощу.

Дін пробрався до неї й сів поряд, обнявши її за тендітні плечі й міцно притиснувши до свого тіла.

- Вони пройшли повз і не помітили нас, – пошепки мовив він. – Дуже злякалася?

- Так!

- Злива дозволить нам врятуватися!

- Думаєш?

- Так! Але доведеться чекати початку зливи тут…

- А що потім?

- Будемо шукати місце для ночівлі…

- Хто вони такі? І чому нас переслідують?

- Не знаю! Але, схоже, прийшли вони до земель короваїв не просто так!

- Тобто? Вони прийшли за нами?

- Схоже на те!

- Але чому? Ми ж нікого не образили, нікому не вчинили лиха…

- Короваї, виявляється, не єдине плем’я, яке живе так далеко в джунглях. Схоже, існують інші племена, які не мали жодного контакту з цивілізацією. А тут люди з іншим кольором шкіри…. Можливо, вони вважають нас передвісниками чогось поганого або злими духами, яких потрібно знищити! Звідки мені знати, ким бачать нас ці аборигени?

А дощ тарабанив по колоді, на яку спинами оперлися Джул з Діном. Дівчина притиснулася до чоловіка й обняла його за шию. Тільки в його обіймах Джуліана відчула, як страх зник, потроху вляглася паніка.

- Як ти зрозумів, що вони прийшли по нас?

- Їх очі невідривно спостерігали за кожним нашим рухом. Це насторожує!

- Як гадаєш, вони розвалили весілля?

- Не знаю! Але сподіваюся, вони хоча б не вчинили розправи над жителями племені!

Блакитні очі Джуліана стали єдиною світлою плямою на блідому, як стіна, обличчі.

- Гадаєш, вони могли таке зробити?

- Запросто!

- Господи! Весілля перетворилося в жахіття!

- Можливо, наша втеча відволікла їх і врятувала життя гостинних короваїв!

Джул важко зітхнула, відчуваючи, як злива посилилася. Дощ стіною стояв навколо них, побачити щось на відстані витягнутої руки неможливо, не говорячи вже про те, щоб помітити небезпеку.

Дін в мокрому одязі підвівся й протягнув їй долоню.

- Ось тепер можна рухатися далі!

Джул схопилася за його руку і підвелася. Вдягнувши рюкзак на спину, Дін взяв до рук мачете. Йшли вони повільно. Холодна злива засліплювала очі, пронизавши холодом до кісток. Мокрий одяг прилип до тіла, а непрохідні джунглі сповільнювали рух.

Та дівчина мовчки долала перешкоди, дякуючи всевишнього за те, що відвів небезпеку. Вона не знала, що вони будуть робити, якщо їх знову знайдуть нападники. Але точно знала, що зробить все, що скаже Дін. Зараз немає часу сперечатися і скиглити. Хочуть врятуватися, потрібно діяти разом і ніяк інакше.