Глава 31

Спускатися сходами з бамбукових паличок, які були мокрими від дощу, було досить небезпечно. Тому Джуліані довелося прикласти максимум зусиль, щоб не зірватися з висоти десяти метрів і не впасти прямо в зарослі джунглів. Дін спускався першим, тож чоловік час від часу зупинявся, щоб почекати її. Чоловіки від природи досить загартовані особи, а от жінки – ніжні й менш витривалі. Тому, відчувши під ногами землю, Джул зітхнула з полегшенням.

Короваї із зацікавленням спостерігали за її пересуваннями бамбуковими сходами, а дітлахи, навіть, відверто сміялися з неї.

Та дівчина ніяк не зреагувала на це. Раніше, її могло хвилювати, що думають про неї оточуючи, а от зараз їй було все одно. Вона спокійно спустилася з останньої сходинки і повернулася до жителів поселення.

На неї дивилися сотня пар очей. Джул зітхнула і повернула голову до Діна. Чоловік спокійно запросив її до загального багаття.

Навколо себе Джул помітила голодних і мокрих собак, які бігали на трьох лапах. Четверта лапка була прив’язана до шиї бамбуковими стрічками.

- Діне, це що таке? Це ж знущання з бідних тварин! – аж сплеснула долонями Джуліана.

- Заспокойся! Інакше викличемо невдоволення! Це плем’я і так ніколи не бачило білошкірих людей, тому з пересторогою віднеслися до нашої появи тут. Ти ж не хочеш, щоб нас засмажили на вогнищі?

- Дуже смішно!

Їли вони якісь булки з невідомо якого борошна й куштували юшку з равликів і молюсків. Джул спочатку скривилася, але шлунок нагадував про голод, тому змушена була куштувати страви, якими пригощали короваї.

Дін про щось спілкувався з чоловіками племені за допомогою певних реплік та жестів. Вони сміялися й щось емоційно обговорювали. А жінки не зводили очей з Джуліани. Тому під пильними поглядами було ніяково снідати.

- Розслабся! – шепнув Дін.

- Мене розглядають, ніби під мікроскоп! Хіба в такій обстановці поснідаєш спокійно?

Він усміхнувся.

- Вони ніколи в житті не бачили такої красуні, тому й розглядають тебе так відверто…

- Мені не подобається бути в центрі такої уваги!

- І це мені говорить Джуліана Хілтон? Що ти зробила з колишньою Хілтон?

Джул скорчила гримасу.

- Можливо, раніше я і любила бути в центрі уваги, але зараз волію, щоб мені дали спокій!

- У них сьогодні весілля, і вони нас запрошують на це свято. Тож жінки, напевно, і хочуть дізнатися декілька секретів догляду за шкірою чи за волоссям.

- Весілля?

- Так, а що тебе дивує?

- Просто на вулиці дощ і настрій зовсім не святковий. Та й їх наречена може забруднити сукню в такій багнюці…

- Ти впевнена, що на нареченій буде сукня?

Джул здивовано округлила очі.

- А як же інакше? Хіба їй не хотілося б вдягти сукню від відомого дизайнера?

- Джул, прокинься! Де в джунглях шукати відомих дизайнерів?

Ну звичайно! Дизайнерів тут немає, але будь-яка наречена хотіла б бути гарною! Хіба не так?

- Наречений міг би і придбати для неї щось пристойне…

- Де?

- Звідки мені це знати? Десь же вони купляють цей хліб, рибу, равликів і молюсків…

- Хліб печуть самі, а рибу, равликів і молюсків ловлять.

- І що в них немає жодного магазину?

- Джул, в радіусі десятка кілометрів немає жодної живої душі, не те що магазинів! Тому чоловіки й займаються полюванням і рибальством, а жінки готують їжу й виховують дітлахів.

- І що їдять те, що вполювали?

- Ну звичайно!

- Займаються риболовлею, навіть, в дощ?

- Так, адже родини хочуть їсти!

- Дивно! А якщо нічого не вдасться вполювати чи вловити? Що тоді?

- Обходяться фруктами та овочами, які ростуть навкруги…

- Важко жити в таких умовах, - мовила Джуліана. – Я б не хотіла залишитися тут назавжди!

Дін усміхнувся і щось запитав у темношкірого немолодого коровая, який сидів поруч. Чоловік почав відповідати, а Джул погладила собаку, яка стрибала на трьох лапках і жалібно скулила.

Невідома тваринка притиснулась до Джул і затремтіла. І Джуліана, не витримавши, простягнула собаці шматок хліба. Він схопив цей шматок і почав злякано поглинати його величезними частинами.

Розмови в загальному колі припинилися і запанувала тиша. Джул перелякано озирнулася, помітивши, що всі відкрили роти з подиву, і підняла очі на Діна.

- Джул, я тебе просив…

- Вона вся тремтить і голодна….

І раптом Дін усміхнувся і щось сказав папуасам. І в загальному колі покотився справжній регіт. Дін сміявся разом з усіма. Навіть дітлахи й ті сміялися з повними ротами, закашлюючись і вивалюючи все на імпровізований стіл перед собою.

- Що ти їм сказав?

- Що ти завжди така сердобольна! Саме за це я тебе і покохав!

- І що вони побачили смішного у твоїх словах?

- Плем’я короваїв дуже цінує родину. Основою їх життя є родина і величезна кількість дітей від однієї жінки. Тому на цьому можна зіграти, щоб викрутитися з ситуації, в яку, завдяки тобі, ми ледь не потрапили.

- Невже тобі не шкода тварини?

- Шкода, Джул! Але гнівити господарів не варто. Я не все знаю про них, тому не хотілося б потрапити в їх тенета і стати заручниками ситуації.

Та дівчина не звернула увагу на його слова, а спокійно відв’язала ногу бідолахи від шиї.

Джуліана помітила, що аборигени подивилися на неї так, ніби вона скоїла якийсь злочин. Собака стала на чотири лапи і рушила далі, під дощ. Але згодом Джул помітила, що вона бігла на трьох лапках, притискаючи четверту до шиї. Отже, схоже ці папуаси вже довгий час знущаються з тварини. І це увійшло у собаки у звичку.

А після сніданку всі жителі племені підхопилися і побігли кудись цілим натовпом.

- І що знову відбувається? – запитала Джул, поглянувши вслід оголеним темношкірим папуасам.