Глава 30

- Це я випробування? Це я перепона?

Він підхопився з гамака й підлетів до неї. І не встигла Джул і зойкнути, як чоловік вже стягнув її з імпровізованого ліжка і притягнув в свої міцні чоловічі обійми.

- Вирішила випробувати силу моїх ревнощів, інтриганка? Тож начувайся! Я передумав і готовий віддати твою шкіру на знущання москітам чи гнусу….

Джул розуміла, що якщо він задумав її спокусити, вона не встоїть. Він має неабияку владу над її зрадливим тілом.

- Діне, відпусти мене, - прошепотіла вона, дивлячись йому прямо у вічі, - будь ласка!

Чоловік завмер на декілька секунд, а потім видихнув і прибрав свої руки від неї.

- Вибач, якщо завдав тобі болю!

- Ти не завдав мені болю! Просто, - вона відступила на крок від нього, прагнучи звільнитися від чар його тіла, - буде краще, якщо ти не будеш мене хватати так, ніби я твоя власність!

- Вибач! – мовив він.

А в його очах промайнуло щось на кшталт провини.

- Я хочу спати! – промовила Джул і забралася на гамак.

- Візьми ковдру…

- Я вдягнена…

- Візьми ковдру, я спатиму в спальному мішку! – рявкнув він.

Джуліана мовчки спіймала ковдру, яку їй кинув Дін, і закуталася в неї. Але сон не йшов. В голові роїлася купа думок. Вона йому не потрібна. І що б не сталося, він не буде боротися за їх кохання. Це неприємно! Але це правда! Тож немає сенсу боротися за почуття, яких не існує! Хоча, з її боку вони існують, але він не помирає від кохання до неї. Тому не варто, навіть, прагнути доводити щось людині, яка доволі байдужа до тебе. Найстрашніше те, що Дін, як і всі інші, просто використав її закоханість, щоб задовольнити свої фізіологічні потреби. А вона, засліплена його увагою, повірила, що він закоханий.

Джул важко зітхнула і міцно стиснула повіки. Вона не знала, як себе вести з чоловіком завтра, але розуміла, що образа засіла десь глибоко в грудях.

Ранок виявився похмурим і дощовим. Дрібненький дощик окропив її обличчя. Джуліана повільно відкрила очі, відчуваючи, як голову, ніби вдарили величезною кувалдою.

Рука, яку вона вчора поранила, ниє і сіпає, кров відбійним молоточком вистукує в скронях, а на тілі додалося нових укусів, які свербіли несамовито.

Дін сидів біля багаття, прагнучи роздмухати вогнище. Але із-за сирої погоди полум’я ніяк не хотілося розгоратися.

Джул спустила ноги і поглянула на почервонілу шкіру руки.

- Доброго ранку! – мовила вона глухим голосом.

Дін повернувся і оглянув її пильним поглядом.

- Доброго! Пробую розвести багаття, але ніяк не вдається!

Джул спустилася з гамака і пройшла до нього.

- Ми тут надовго? – запитала вона. – Можливо, поснідали б якоюсь консервою і булкою, а пізніше зварили повноцінний обід?

- Багаття, схоже, розвести не вдасться! – зробив він висновок. – Тому будемо перебиватися сухом’яткою!

Поки вони мовчки снідали спустився рясненький дощик. Тому їм довелося швидко збирати власні пожитки й ховатися під крони розлогих дерев.

- Доведеться йти далі, - мовив Дін. – По обіді повинні дійти до поселення короваїв.

Джул підняла голову до неба, відчуваючи, що весь одяг уже став мокрим від дощу. А злива ставала більшою і більшою. Спочатку вони йшли перестрибуючи через коріння дерев і вода досягала кісточок, а потім брели майже по коліна у воді. Джул здалося, що вони потрапили у пекло. Навкруги ні однієї живої душі, злива не вщухає ні на хвилину, весь одяг мокрий і холодний, а йти стає складніше і складніше. Зачепившись кросівком за одне з корінь, дівчина впала в воду. Дін кинувся їй на допомогу, але Джул відчувала, що ще хвилина і з нею трапиться справжня істерика.

- Підводься! – мовив він, простягаючи їй руку допомоги. – Втомилася?

Джул прийняла допомогу і піднялася з води.

-Так! Ноги відмовляються слухатися…

- Вірю! Але ще недовго….

- Як ти це знаєш? – буркнула вона.

Чоловік вказав очима на небо. Джуліана стомлено підняла очі й помітила спиляні верхівки дерев, а на них збудовані хижки. У дівчини розкрився рот від здивування.

- Це що?

- Це оселі короваїв!

- На верхівці дерев?

- Так.

- Я думала ти жартував минулого разу. Не уявляла, що можна жити так високо над землею…

- А що спати у воді?

- Ні, але не будувати житло так високо. Вода піднялася майже на метр, а їх оселя метрів десять над землею?

- Це їх устрій життя, тому нічого зробити не можна. Вони взагалі ніколи не спілкувалися з білошкірими людьми, тому цікаво, як нас зустрінуть.

Він протягнув їй долоню і дівчина змушена була прийняти допомогу, через те, що вони опинилися в воді вже майже по пояс. Здавалося, ніби прорвало небо. Злива нещадно змивала все на своєму шляху, піднімаючи рівень води в джунглях зі швидкістю світла. Але брести у воді довелося не довго. Скоро вони дійшли до поселення короваїв, і зупинилися, відчуваючи, що стали центром уваги. Оголені невисокі чоловіки розглядали їх здивовано.

Раптом один із них щось сказав, а Дін дав відповідь. Джул здивовано підняла на чоловіка очі.

-Я в загальних рисах зрозумів, що він запитав, тому відповів на власний ризик. Побачимо, їх реакцію.

Та, напевно, відповідь їх задовольнила чи, можливо, вони зглянулися над змоклими, голодними та втомленими мандрівниками, так як щось почали белькотіти своєю мовою і кудись запрошувати.

- Вони пропонують нам відпочити в одній з їх осель під небом, - переклав Дін. – Що скажеш?

- Ніби у мене є вибір? Я готова забратися будь-куди, якби лишень там було сухо.

Та сказати виявилося простіше, ніж зробити. Сходи з бамбукових паличок виявилися дуже хиткими, тому Джуліана два рази ледве не впала. Але все ж вибралася в простору оселю на верхівці дерева і полегшено зітхнула. Для Діна підйом не став чимось небезпечним чи важким. Він спокійно вибрався до будиночка і здивовано підняв брови.