Глава 24

- Лорі розтовкли голову, але серце продовжувало битися. Тож коли лікарі повідомили, що мозок його дружини більше не буде функціонувати і її потрібно відключати від апарату, Дін прийняв рішення пересадити її серце мені. Так він дав мені можливість жити. І тепер заради цього серця готовий скласти голову в бою.

Джул відчула, як руки похололи. Вона стиснула долоні в кулак і боляче врізалася гострими нігтями в ніжну шкіру долоні.

Так він вирушив на ці пошуки не просто так, а спокутує провину перед покійною дружиною. Якщо не зміг врятувати її в Кореї, то хоче врятувати хоча б її серце, від смерті в таких умовах.

Звісно, він почувається виним в тому, що не зміг захистити її, не зміг врятував її від такої жахливої смерті.

Джуліана розуміла його, як людину, але від цього не ставало легше. Серце, як соборний дзвін, гупало в грудях, а на душі ніби лежало каміння. Дівчина піднялася і пішла до своїх речей.

- Я можу зрозуміти, чому в цю поїздку вирушив він, - кинув їй у спину Люк. – Але що тут робиш ти? Оце вже цікаво?

- І що саме вас так зацікавило? – здивовано запитала Джул, повернувшись до нього обличчям.

- Як твій татусь міг відпустити тебе сюди? Невже він не розуміє, що таким, як ти, тут не місце?

Джул усміхнулася.

- Зі своїм татком, я сама розберуся, зараз головне вилікувати вас!

- Невже це говорить одна з Хілтон? – фиркнув Люк.

- За що ви так ненавидите мого батька?

- А за що мені його любити?

- Ну, він же не винен, що з вами таке трапилося?

- Так! Але він має кошти і міг мене врятувати. А він і пальцем не поворухнув, щоб допомогти. Вважаєш, після цього я повинен молитися на нього?

- Я не виправдовую вчинок мого батька, але не вважаю його ганебним…

- Я б здивувався, якби така розбещена багачка, як ти, засудила вчинок власного татуся! Звичайно, ти будеш до хрипоти виправдовувати татуся, хоча сама прекрасно розумієш, що він не правий!

- Не думаю, що готова обговорювати вчинки батька з вами…

- Ну, звичайно! Це ж не тактовно!

Джул взяла речі і спустилася до водойми. Поки купалася, думала про батька. Невже, гроші та влада роблять людей наскільки черствими та жорстокими, що вони розучуються простягувати руку допомоги ближньому. Є люди набагато бідніші, ніж вони, але вони готові на все, тільки б врятувати чиєсь життя. Не дивно, що Лора закохалася в Діна. Він порядна людина! Та до чого лукавити? Схоже, вона сама закохалася в цього чоловіка. Він займає всі її думки, його образ намертво засів в її уяві, його очі переслідують її ночами, а губи дарують невимовну насолоду.

Навкруги темрява, хоч око виколи. Лише від багаття, десь далеченько від поселення, чується бій барабанів та вигуки чоловіків. Джул пірнула востаннє і повільно вибралася на берег. І ледь не скрикнула з переляку, коли біля свого одягу побачила темну постать.

Дівчина завмерла по пояс у воді, не розуміючи, що робити далі. Прикривши рукою груди, Джул шумно зглотнула.

- Діне, це ти?

У відповідь мовчання.

- Діне, це не смішно! Мені страшно!

Вона примружила очі, щоб роздивитися незнайомця, але постать зникла. Ну, не могло ж їй привидітися це? Вона ж не з’їхала з глузду?

А поряд почувся сплеск води. Джул повернула голову в сторону шуму і раптом чиїсь руки схопили її за волосся ззаду і втокмачили під воду. Від несподіванки Джул розгубилася. Вона спробувала скрикнути, але лише наковталася води. Вона спробувала схопитися за міцні руки, які тримали її голову під водою, але повітря почало вириватися з легень. Перед очима попливли темні кола. В голові за секунду пронеслося все життя.

І раптом її голову за волосся витягли над водою. Джул закашлялася і почала хапати ротом повітря. А її знову занурили під воду. Вона схопилася за міцні чоловічі руки і впялася нігтями в шкіру його зап’ястів. Дівчина відчула, як шкіра рветься під руками. І зрозуміла, що долоні незнайомця послабили захват її волосся. В ту ж секунду Джул спробувала вирватися, і чи те, що волосся було мокрим, чи те, що руки незнайомся були подряпані, але він на секунду відпустив її. Джул скрикнула і зникла під водою. Вона щосили гребла звідти, прагнучи втекти від нападника. Такого ще не було. Хто міг напасти на неї? І чому на неї скоїли напад? Можливо, її переплутали з кимось?

Хоча ні! Нападник стояв біля її одягу і бачив дівчину, яка борсалася в воді. Вона ж тут одна світлошкіра жінка. Отже, сплутати її з кимось просто неможливо!

Серце вистрибувало з грудей, перед очима під водою пішли то зелені, то червоні кола. Та дівчину так трясло, що вона боялася висунути голову над водою. А раптом нападник переслідує її. Та робити немає чого: повітря закінчилося, тож довелося винирнути.

Навкруги темрява і тиша. Де вона? Біля берегу немає її одягу. Отже, нападник його забрав або просто вкинув у воду.

Джул прислухалася. І бою барабанів більше не чути. Господи, де вона? І сльози градом покотилися по щоках. Зуби почали вистукувати свою лише їм відому мелодію, а тіло трясло, як в пропасниці. Її хотіли втопити? Але за що? Вона ж не зробила нікому нічого поганого… чи зробила?

Джуліана повільно вибралася на берег і опустилася на один з каменів, який ще зберігав денне тепло. Обхопила себе руками і розплакалася, поклавши голову на коліна. Істерика з часом пройшла, але тіло трясло, зуби цокотіли, а розум відмовлявся сприймати очевидне. Їй бажали смерті! За що? І хто міг цього хотіти?

З носа капало, мокре волосся прилипло до оголеної спини, а руки тремтіли. Як тепер бути? Як тепер поводитися? Підозрювати кожного? Жахатися від кожного погляду чи від кожного чоловіка7

- Джул…, - почувся десь здалеку голос Діна. – Джуліана!

Дівчина відкрила рота, щоб крикнути, але чи то з переляку, чи від стресу, але з роту не вилетіло ні звуку.