- Албе, ти знущаєшся? – подав голос Дін. – У них годинник мого колеги, а отже десь тут повинен бути і його власник, чи не так?
- Вони нічого не скажуть! – пробубнів темношкірий перекладач. – Думаєш, якби він тут був, ми б його не зустріли?
- Але його речами граються дітлахи…. Десь же ці речі були взяті? Я хочу знати де!
- Діне, ти не розумієш, папуаси не будуть з нами говорити….
- То змусь їх, Албе!
- Як змусити? – чоловік стояв перед всіма з опущеними плечима і здивованим поглядом.
- Можливо, потрібно самим піти до вождя і розпитати? – запропонував Джейк.
- Чудова ідея! Так і зробимо! – кинув Дін. – Будеш перекладати нашу розмову, Албе!
Поки чоловіки спілкувалися з вождем племені Асаро, Джуліана і Діка сьорбали юшку з риби.
- Ви з Діном посварилися?
- Так!
- Чому?
- Дін нікого не любить, крім самого себе!
- Роб говорить, йому дуже важко!
- Не важче, ніж мені!
Діка розсміялася.
- Ти мене не зрозуміла….
- Справді?
- Так. Він пережив втрату коханої людини, це важко! Тепер боїться вступати в нові стосунки. До того ж ти незвичайна дівчина…
- В якому сенсі незвичайна дівчина?
- У вашому світі ти багата красуня, а в нього нічого немає. Він, як вітер, сьогодні тут, а завтра там! Стати сім’єю буде дуже важко. Твій батько забажає за тебе непосильний викуп….
- Ти про що?
- Ну, якщо Дін забажає взяти тебе в дружини, йому доведеться заплатити твоєму батькові величезний викуп за тебе. А де ж він його візьме, якщо в нього нічого немає?
Від хохоту Джуліана сповзла з каменю, упала на спину і закрила обличчя руками. Вона так сміялася, що ледь не розплакалася.
- Діко, люба! Наші чоловіки не платять викупу родині нареченої! Ми самі погоджуємося вийти за них заміж, а батьків лише ставимо до відома.
- Справді? – вона була така вражена, чим викликала чергову усмішку Джуліани. – Чого ж тоді він боїться?
Джул сіла на землю і закусила нижню губу.
- Не знаю!
- Ти ж в нього закохана, так?
Джул кивнула головою.
- І що з того? Якщо він мене не кохає! Вважає мене розбещеним та розпещеним дівчиськом, яке ні на що не здатне!
- Не скажи! Коли ти впала вчора в тій багнюці, він так переживав і нервував з цього приводу, що, навіть, я повірила, що ти йому не байдужа! Тим паче, від вас йде такий заряд сексуальної енергетики, що можна спокійнісінько багаття запалювати! А якими очима він на тебе дивиться?
Джул зітхнула і знову сіла на камінь.
- Але ми постійно сваримося! А сварки притупляють почуття!
- Знаю! Але примирення буває доволі солодке, чи не так?
Джуліана підняла здивовано брови.
- Звідки в тебе такі знання?
- У мене ж був чоловік. І я теж не зразу покохала його!
- Ви теж сварилися?
- Так, а потім було доволі солодке примирення на очах у його дружин!
Джуліана завмерла з відкритим ротом.
- Ви кохалися при свідках?
- І що? Інколи ми приходимо вночі на чоловічу половину і кохаємось з чоловіком до ранку на очах всієї чоловічої частини племені. В цьому немає нічого ганебного!
- Не скажи!
- Це зовсім звичайний процес зачаття….
- Зачаття?
- Так. Чоловіки одружуються для продовження роду.
- У тебе є діти?
- Ні! Моє дитя померло в утробі. З тих пір мені не вдається завагітніти! Думала, можливо завагітнію від Роба, але результат той же!
- Чому дитя померло?
- Я захворіла на якусь недугу, тож і воно загинуло…
- Шкода!
- Так!
А в їх сторону прямували Албе і Роб. Дівчата повернули голови і підвелися.
- Ну, що там? – запитала Джул. – Вдалося розговорити вождя?
- Так. Де аптечка? – запитав Роб.
Джул здивовано вказала на речі Діна.
- Що сталося? І навіщо вам аптечка?
- Схоже, ми знайшли Люка Брейвена!
Очі Джуліани округлилися від здивування.
- Що?
- Джейк і Дін зараз там, а мене відправили за аптечкою…
- Я йду з тобою! – кинула Джул.
- Ні! До нього не можна! У нього якась заразна хвороба і до нього нікому не можна….
- Але Дін і Джейк там…
- Їх не підпускають близько, вони спостерігають на певній відстані.
- І що це за хвороба?
- Ми ще не знаємо. Хлопці тільки пішли туди, тож буде краще, якщо ви будете триматися від хворого подалі.
- А Мартін Фостер теж там?
- Ні! Його немає! І папуаси його не бачили, коли знайшли Люка… Тож його доля поки що невідома!
Роб схопив валізку з аптечкою і попрямував геть, а Діка насипала в тарілку юшки для Албе.
- Що там сталося, Албе? – запитала вона.
Темношкірий перекладач усівся на спиляний пеньок дерева і взяв протянуту Дікою тарілку з юшкою.
- Не знаю, але схоже, що в їх журналіста малярія…
- Це дуже небезпечно? – запитала Джул і примостилася навпроти чоловіка. – Чи його можна вилікувати?
- В таких умовах люди хворі на малярію, як правило, гнуть. Тож не думаю, що чоловіка вдасться врятувати…
- Чим ця хвороба небезпечна? – запитала Джуліана, зібравши волосся в косу.
- Тут її називають болотяною лихоманкою. Вона характеризується підвищенням температури до сорока одного градуса, ломотою в тілі, сильними головними болями та частим ознобом. Тож відсоток летальних випадків з перебігом цієї хвороби дуже високий. І якщо вчасно звернутися за допомогою до лікарні, то можна врятувати людину. Але тут про лікарні і не чули, тож допомоги чекати немає звідки. А доставити його в лікарню самотужки ми не зможемо. Дуже далеко ми вже зайшли. Тож якщо тут панує вірус малярії, ми самі повинні прийняти всі засоби захисту.