Свинячі голови оточили мандрівників і повели хащами. Джул відчула, як серце шалено закалатало в грудях. А якщо домовиться не вдасться, що тоді може статися?
Поселення грязьових людей Асаро було схожим на якесь поселення із фільму жахів. Навкруги огорожа з черепів, якісь істоти з потворними масками на голові. Єдине, що дає якусь надію, це дітлахи, які супроводжували їх колону і щось голосно викрикували. Джул озирнулася навкруги і помітила темношкірих жінок, які з цікавістю спостерігали за полоненими.
Їх підвели до дерев’яного розцяцькованого живими квітами, незнайомим листям імпровізованого трону, на якому сидів доволі товстий чоловік з величезною маскою на голові. Їз-за своєї маски з глини він, навіть, поворухнутися не міг.
Мисливці попадали до долу і почали щось белькотіти. Нарешті чоловік на троні щось запитав, звертаючись до них.
Албе вступив у розмову.
- Схоже, вони хотять бою, - прошепотіла Діка. – Я не зовсім розумію їх говор, але вони хотять якогось поєдинку.
- Дін поранений, - мовила Джуліана. – Він не зможе битися з папуасами….
- З яких це пір ти почала все вирішувати за мене? – запитав Дін. – Я і сам в змозі прийняти зважене і самостійне рішення.
- Є ще Джейк, Рон…. Чому тобі обов’язково вступати в бій? – фиркнула Джуліана. – В тебе поранене плече….
- Давай домовимося! В нашім тендемі, я – чоловік, і я вирішую, що робити далі, добре? – запитав Хейліс.
Джул оглянула його ображеним поглядом.
- Заспокойся, Діне! Ніхто не претендує на твоє місце альфа-самця. А моє хвилювання це звичайнісінька турбота про твоє здоров'я і благополуччя.
- Дякую, за турботу, але…
А перед ними виник Албе.
- Вони хочуть двобою! – мовив темношкірий юнак.
- Прекрасно! Я згоден! – подав голос Дін.
- А вони хочуть двобою не з тобою…
П’ять пар очей округлилися від здивування.
- Не зрозумів?
- Вони хочуть двобою в багнюці їх переможниці і….. Джуліани.
- Що? – аж скрикнула дівчина. – Ти при своєму розумі?
- Албе, якщо це жарт, то він не смішний! – додав Джейк.
- Я не жартую! – прошепотів перекладач. – У них зовсім недавно відбувся турнір з грязьових двобоїв серед жінок. І вони отримали переможницю. А тепер хочуть випробувати її в двобої з білошкірою жінкою.
- Я не буду битися в багнюці! – рявкнула Джул. – І вам не вдасться мене змусити!
- Джул, заспокойся! – подав голос Джейк. – А якщо провести декілька двобоїв між чоловіками?
Албе захитав головою.
- Ні. не може бути й мови. Вони бажають двобою білошкірої жінки і їх переможниці. Тільки в цьому випадку нам подарують життя і дозволять погостювати в них декілька днів.
Джул завмерла на місці, відчуваючи, як ноги підкосилися. Подарують життя? Тобто?
- Що ти маєш на увазі під словами «подарують життя»? – запитав Рон. – Це вже стає не зовсім смішно!
- Їм не сподобався наш вигляд, тому вони відчувають в нас силу і дух суперництва. Вони боягузи, тож проводять бої лише між жінками, - пояснив Албе. – І якщо ми не погодимся на їх вимоги, нас можуть, навіть, вбити!
- Думаю, вони нас просто лякають! – подав голос Дін. – Але нам все одно потрібно обстежити територію, тож швидше за все нам доведеться погодитися на їх пропозицію…
У Джуліани ледь серце не вискочило із грудей.
- Нам? Ти знущаєшся, Діне Хейліс? «Нам» доведеться погодитися? – аж скипіла Джул.
- Джул, заспокойся…
- Ну, звичайно! Це ж не ти будеш борсатися в багнюці та створювати шоу для цих мерзенних… свинячих морд? Це не тебе будуть вивалювати в багнюці, принижуючи твою гідність…
- Джул…
- Мені плювати, що з нами зроблять. Я не збираюся виконувати їх забаганки! – кинула вона йому в обличчя.
- Джул, - прошепотів він, взявши її за плечі, – заспокойся і вислухай мене! Ніхто не збирається змушувати тебе виходити на двобій у багнюку. Якщо ти вважаєш, що не готова до цього, ми все зрозуміємо!
Джул відчувала, як тіло тремтить від злоби і приниження. Але його слова зачепили ще болючіше.
- Це я не готова до двобою? Буду рада здивувати вас, містере Хейліс!
- Джул, тобі не обов’язково це робити! Думаю, ми знайдемо інший спосіб…
- Та невже? Ви уявили себе всесильним, містере Хейліс? – усміхнулася вона. – Вирішили, що зможете врятувати нас, навіть, від смерті?
- Іронія тут ні до чого, - мовив Дін. – Розумію, що ти злякалася, тож заспокойся і розсудливо зваж всі за і проти! І якщо відчуєш, що не готова, ми не образимося…
А вождь щось забелькотів на своїй мові.
- Він вимагає відповіді! – кинув Албе.
- Я згодна! – мовила Джул.
А що? Вона зможе довести всім, а головне Діну Хейлісу, що її не даремно взяли сюди. Ось прийшла і її черга довести свою віддатність спільній справі.
- Тільки сподіваюсь вони не виставлять проти мене танк? – пробормотіла Джул.
- Ти про що? – усміхнувся Дін. – Де в них танки? Вони, навіть, не знають, що це таке...
- Який ти недалекий, Хейлісе! Я маю на увазі височену та огрядну жінку, яка двома ударами зламає мене….
- Ніхто не вимагає від тебе перемоги! Я розумію, ти вважаєш цю забаганку приниженням гідності, але ми приїхали сюди на пошуки зниклих журналістів, тож повинні зробити для цього все необхідне! І ти подарувала нам таку можливість, Джул…
- Будеш винним, Хейлісе! – усміхнулася вона. – Тож що мені робити далі?